Глава 40. Не питаючи дозволу, монстр увійде в будинок рудоволосих. Частина перша

Момент істини тривав довше хвилини. Здавалося, у побачене не могла повірити жодна із сестер де Вантелл.

― Релі? ― дещо холодним голосом озвалася Софі.

Принцеса була надто приголомшена, щоб що-небудь відповісти. Світ пішов у неї з-під ніг, адже буквально щойно вона застала всю цю криваву картину і ще тоді в неї були здогадки, адже голос… вона не змогла сплутати цей крик ні з чиїм іншим… лише сподівалася, що це неправда, що це не може бути Софі… але коли ж пролунав її голос, серце Релі на мить зупинилося.

Це була вона. Її молодша сестричка, яку вона не бачила п’ять років. Хоча, якщо відняти від уваги їхню зустріч у день «смерті» Владичиці Воронів, коли вона ледь не убила Софі, можна вважати, що не бачилися вони близько десяти років.

Усілякі слова були зайві. Релі прожогом кинулася до сестри і уже було б обійняла її, якби раптом з-за її спини не вийшло мале рудоволосе дівча із словами:

― Мама… хто це?

Релі знову вклякла на місці. Маленька дівчинка зовнішньо дуже мила і цим анітрохи не схожа на холодну Софі, здивовано глипала голубими оченятами.

― Це… ― ледь чутно зронила Софі. Але тут же затнулася на півслові. Вона все ще дивилася просто на Релі із чітко видимою відразою на обличчі.

Авжеж, вона не збиралася приймати її із розкритими обіймами. В останню їх зустріч принцеса ледь не убила її та Астрід, тоді, коли вони прийшли, аби допомогти їй.

Так, їх не було поруч усі ті п’ять років, що Релі була змушена скитатись королівством у намаганні вижити й не віддатися пітьмі. Але вони явилися до неї в останній день, коли вона кинула виклик Маелору Жахливому.

Принцеса відчула, як сильно стиснулось її серце. Рука несвідомо потягнулася до власних грудей…

Пролунав стривожений голос Крісті, вона зверталася до Софі:

― Соф, ти її знаєш?

Обличчя рудоволосої пронизувало надто багато суперечливих емоцій.

― Я…

Зненацька Релі відчула, як її плеча торкнулася мужня рука Короля Скорпіонів. Її миттю промурашило. А голос його прозвучав іще потужніше, ніж будь-коли раніше:

― УСІМ РОЗІЙТИСЯ!

Люди нашорошилися. Давіс і Лісанна не змусили себе чекати:

― Негайно розходьтесь! Тут немає на що дивитись!

― Ми ― мисливці на нечисть, відтепер ситуація під нашим контролем!

І почали підганяти людей руками, наче стадо овець. Зіваки нехотя, але віддалялись. Лиш Крісті, заклякнувши на ґанку будинку, вдивлялася в Короля Скорпіонів, що тримав Релі за плече. Світловолоса чітко прослідкувала за тим, як його рука ковзнула вниз і заключила долоню принцеси у свою. Коли ж він неочікувано спрямував пропалюючий погляд на Крісті, дівчина підскочила на місці і знічено промимрила:

― Я…

Вона й не помітила, як Давіс та Лісанна уже стояли поряд:

― Тобі також варто піти додому і зачинити двері, ― вимовив Давіс.

― Але…

― Ми подбаємо про Софі, ― проказала Лісанна.

Звісно, ці двоє виглядали так, що їм краще не довіряти нічого, а молоду маму й поготів, втім Крісті більше боялася того, що може трапитися з нею, якщо вона прямо зараз не підкориться. А тому, не змусивши усіх чекати, прожогом кинулася геть.

Веймонд багатозначно зауважив, поглядаючи на Софі:

― Така собі у тебе подружка, однак.

Софі стиснула руку своєї донечки, крижаним поглядом пронизуючи Короля Скорпіонів.

― Ти, ― вирвалось із її абсолютно не тремтячих уст. ― Король Скорпіонів.

― Вей, ― відказав він, піднімаючи їхні з Релі руки. ― Здається, відтепер, як ми з твоєю сестрою разом, ми більше не чужі одне одному.

Релі махом звільнила руку і виступила уперед. Обличчя її було вкрай занепокоєним. Усі ці шматки плоті довкола…

― Соф, що тут сталося?! Ти…

Але Софі ступила крок назад, витягуючи уперед вільну руку. Це був чіткий знак не наближатися. Релі застигла на місці, а неприємний ком підступив до горла.

― Не кажи, що тебе це хвилює, сестро, ― останнє слово Софі промовила із відкритою зневагою, ― краще тобі забрати своїх вірних песиків і чимскоріш змитися звідси.

Релі з відвертою ошелешеністю поглянула на сестру. Раніше вона й не думала над тим, якою може бути їхня зустріч. Звісно, не слід було очікувати на теплий прийом, але… вочевидь, Релі тому й не задумувалася про це, адже підсвідомість чітко диктувала золоту істину ― Софі ні за що її не пробачить. Не після того, що було.

― Соф, я… ― ледь чутно прошепотіла Релі.

Обличчя рудоволосої залишалось безпристрасним:

― Мені не потрібна твоя допомога. Забирайся.

Вкрай жорстоко говорити таке в обличчя своїй сестрі, що б там не було. Веймонд відчув негайну потребу втрутитися. Він не міг дивитися на те, як почуття провини пронизує його принцесу…

Та зненацька прозвучав голос Лісанни: