Глава 39. Скорпіон та ворон влаштують облаву на біловолосого монстра

Коли Релі простягнула руку уперед, один із воронів, зберігши із нею магічний зоровий контакт, торкнувся лапками її пальців. Очі дівчини розширились. Вона встановила зв'язок. Тепер вона могла бачити усе, що бачив він. Потрібно було лиш знайти необхідні спогади.

Підсвідомість принцеси летіла разом із вороном найближчими околицями. Час відмотувався назад. День за днем ворон десь літав, сідав на дерева, наближався до води і полював. Врешті, на третій день, він літав околицями селища Вороняча Балка. Він сидів на дахах кількох будинків, та в ту рокову ніч опинився на гілці високої сосни просто навпроти домівки Ліббі. Усередині горіло світло, хоча була уже пізня ніч. Воронячий зір дещо розмивав навколишнє, але чітко фокусувався по центру. Релі бачила його очима, вона могла зазирнути у вікно будинку. Молода темноволоса селянка, Ліббі, готувала їжу на кухні, наспівуючи собі щось під ніс. Її худорляві руки майстерно кришили цибулю на дерев’яній дошці. В руці був великий ніж.

Релі здивувалася, чому це жінка готувала їсти, коли місяць був так високо в небі. Усе селище давно спало. Аж раптом увага ворона із місяця в небі переключилася на дивну постать вдалині, що неспішно наближалася до будиночка. Помешкання Ліббі знаходилося дещо далі від центру, тож вогні селища не могли освітити довколишню територію.

Скот у загоні біля будинку занервував. Кози почали мекати й бігати туди-сюди. Поросята запищали. Воронячий зір сфокусувався на постаті незнайомця невисокого зросту, що простував стежкою, котра вела із селища. Він був одягнений у все чорне, але у темряві ночі чітко вирізнялося його білосніжне злегка хвилясте волосся, що довжиною сягало плечей. Релі не могла відрізнити його обличчя, але уже й цього силуету було достатньо…

Незнайомець наблизився до будинку. Ліббі все ще нічого не підозрювала, продовжуючи мугикати собі щось під ніс. Скажений Райлі зупинився перед самісінькими дверима. Він стояв так, вдивляючись в них, більше двох хвилин. Уже це наводило неабиякий жах.

Тоді ж, різко зробивши крок назад, він ударив двері однією розкритою долонею. Від нищівного удару надприродної істоти двері вилетіли з петель і з гуркотом упали. Ліббі пронизливо закричала.

Скажений Райлі блискавкою метнувся до неї, воронячий зір чітко засік його пазуристу руку, що одним ривком спорола шию бідолашній жінці.

― Мама?... ― на порозі кухні уже стояло двійко темноволосих діток.

Скажений Райлі не збирався зупинятись.

Але дивитись на те, як він убиває дітей, Релі не мала наміру. Вона миттю перервала зв'язок із вороном. Птахи за її безмовним наказом полетіли геть. Веймонд з помічниками уже стояли поруч.

― І? ― запитав Давіс.

Обличчя Релі було серйозним, як ніколи.

― Цієї ночі ми будемо патрулювати селище. Гадаю, він повернеться, ― виказала вона.

***

Компанія облаштувалася у лісі неподалік від селища. Тут було достатньо темно, аби ніхто їх не помітив, але вогні селища знаходились достатньо близько, аби в будь-який момент метнутися на поміч. Юні мисливці були в цьому не впевнені, та Релі чомусь мала чітке усвідомлення ― Скажений Райлі обов’язково явиться у селище Вороняча Балка цієї ночі.

Аби його не пропустити, по периметру селища Веймонд задіяв своїх скорпіонів, а Релі підняла у повітря усіх воронів, що проживали неподалік. Під таким пильним наглядом ніщо не могло прошмигнути у селище непоміченим. А тим паче, біловолосий юнак.

І з цього моменту почалось очікування. Місяць сходив дуже повільно. Здавалося, ніч буде просто нестерпно довгою. Давіс та Лісанна наминали якісь ягоди, знайдені у лісі, поки Веймонд та Релі сиділи на стовбурі поваленого дерева й очікували. Поки юні мисливці знаходилися на деякій відстані від них, Король Скорпіонів вирішив запитати:

― Ваша Величносте, ти… справді вирішила звернутися до відьми?

Релі різко поглянула на нього. Уточнення були зайвими. Дівчина невимушено всміхнулась.

― Я… ти маєш рацію, Вей. Треба спочатку спробувати усі варіанти, і аж тоді, у разі їх неуспіху, вдаватися до крайнощів.

Вей підозріло поглянув на неї, видавлюючи із себе таку ж усмішку.

«Якщо тебе це заспокоїть, я не проти спробувати. Але ти розумієш це не гірше, ніж я, Вей, ― подумала собі Релі, у той момент дивлячись на свого коханого вкрай емоційним поглядом. ― Лише я… я одна можу розшифрувати ґримуар».

Серце Вея билося просто шалено. Він волів кинутися до неї, вирвати з її рук мішечок цянь-кунь, дістати клятий ґримуар і спалити його дотла. Якщо ця штука здатна їй нашкодити, він повинен її знищити.

Але…

Він також розумів і те, що на сторінках ґримуара могло ховатися щось, що могло б допомогти їм завадити Маелору Жахливому. Він знав, що для нього це не було достатньо важливим, аби дозволити їй страждати… та з самого початку це був він. Маелор Жахливий ― причина усіх їхніх страждань. Вони повинні знайти спосіб розшифрувати ґримуар.

В ту ж мить у селищі роздався пронизливий жіночий крик. Релі з Веймондом перезирнулися. Юні мисливці в секунді опинилися поруч.

― Що відбувається?! ― вигукнула Лісанна.

Веймонд та Релі зосередилися.