Глава 36. Відверта розмова у каюті принцеси і Короля Скорпіонів

Коли у дверях шинку виникла Кіара, Давіса мовби струмом пронизало. Відскочивши від Лісанни, він заволав:

― А вона… що тут робить?!

Релі повернулася, аби спокійно проказати:

― Кіара повідомила нам, що ви двоє у біді.

― Але… але… ― очі Давіса так і розчепірилися в шоку. ― Вона… вона!

Веймонд відійшов, аби наблизитися до Лісанни:

― Ти в порядку?

― У-угу, ― якось непевно проказала Ліс. ― Ці придурки обговорювали тебе і… Її Величність, а я… ох, ― зітхнула дівчина, ― я забагато випила і не змогла втриматися. Я знала, що краще до них не лізти, і тепер… усі про тебе знають…

― Лісанно, ― спокійно проказав Веймонд. Ліс покосилася на кров на його долоні, їй стало вкрай незручно, що він постраждав, намагаючись її врятувати.

― Я… жахливо впоралася із роллю твоєї охоронниці… ― втупивши погляд униз, сумнозвісно протягнула дівчина.

― Гей, ― змусив її підвести погляд Король Скорпіонів. ― Ти хіба не чула, що я сказав? Ти ― моя помічниця, моя найкраща помічниця, ― він узяв її на обидва плеча, дівчина слухала, затамувавши подих, ― мені не потрібна охорона, чуєш? А дбати про безпеку своїх помічників ― мій прямий обов’язок.

У ту ж мить Давіс заричав:

― Вона ― клята зрадниця! Вона говорила із тими придурашеними із Нордесте, вона… ― але затнувся, розуміючи, що говорити про чашу у шинку, повному людей ― геть не найкраща ідея.

― Кіара усе нам розповіла, ― запевнила його Релі. ― Немає причин хвилюватися.

― Ох, ― зітхнула вогняна повелителька, підходячи до них, ― я можу усе продублювати і тобі, але будь ласка, давайте заберемося звідси. Від цих поглядів… ― боязко повернула вона голову у напрямку людей за столами, ― моторошно…

 Давіс визвірився на неї, але таки погодився спуститися на нижню палубу у каюту Релі та Вея. Знайшовши у своєму мішечку цянь-кунь давно вторговане у якоїсь відьми закляття тиші, Релі скористалася ним, аби обмежити простір їхньої каюти від зацікавлених вух.

Там юні мисливці вислухали Кіару, яка пояснила, що з самого початку і справді виконувала накази Маелора Жахливого. Ще коли дівчина пробралася у палац Медіаносу, аби викрасти Дзеркало Багатодушшя, він спіймав її і сказав, що відпустить за однієї умови. Їй потрібно було заманити Релі й провернути усе так, аби вона скористалася Дзеркалом Багатодушшя. Маелор закляв його, а тому сподівався побачити усе разом із нею. Зокрема мав надію на те, що дізнається більше про Ірвін та її плани. Та в спогадах, що виникли в голові Релі, потрібної інформації не виявилося. На цей випадок у нього все ще був план ― Кіара повинна була перенести усіх на Континент.

― Значить… ― насуплено проговорив Давіс. ― Він усе знає. Що ми знайшли чашу і… що бачилися з Ірвін...

― Він нічого не знає про Ірвін, ― виказала принцеса. ― Будиночок, у якому ми розмовляли із відьмами, був добре заклятий. Ніщо не могло вийти звідти, виявившись не поміченим. Ірвін про це подбала.

― Ірвін? ― тут же насупилася Лісанна. ― Зажди-но…

― Так, ― усміхнулася принцеса, ― жодних відьом-близнючок, що жили три тисячі років тому, не існувало. То була ілюзія самої Ірвін. Вона забажала, аби ми дізнались про її майбутнє, проте… схоже, не воліла, аби ми дізнались про це з її уст.

― Отетеріти… ― випалив Давіс… переварити таку інформацію було й справді непросто. ― А чаша… вона ж була у замку Вея і…

― Вона увесь час була там, ― промовив Король Скорпіонів. ― Компас Ірвін привів нас туди, але, я думаю, Маелор знав про це, і цілеспрямовано не став нам заважати.

― Не став заважати? ― пхикнув Давіс. ― А істота темряви, це, значить, зовсім не сторожовий псина…

― Якби він хотів спинити, ― промовила Релі, ― то застосував би щось ефективніше. Я схильна думати, що істота темряви була там тільки для того, аби захистити трон і сховок в ньому від небажаних рук. Але не від наших.

― Тобто… Маелор хотів, аби ми знайшли чашу? ― скривилася Лісанна.

― Так, ― проказала принцеса, дістаючи її із свого мішечка цянь-кунь. ― Тому що очевидним є те, що він і сам не в змозі розшифрувати вміст цього ґримуара.

Вийнявши його із чаші, де Вантелл показала усім старий шкіряний щоденник, що належав матері Веймонда ― Еноді Скорканс.

― Гаразд, ― видихнув Давіс. ― Добре, із цим усе зрозуміло. Але якого біса вона з нами зараз?! ― витріщився він на Кіару.

Дівчина вирішила заступитися за себе сама:

― Бо я не збираюся більше підтирати дупу цьому ідіоту! Він перший порушив договір ― одягнув на Адріель якусь чухню, що висмоктує її магію! Я не збираюсь більше робити що-небудь для нього! Я…

― О, ― багатозначно повела бровами Лісанна. ― І ми їй, звісно, віримо.

Релі спокійно пояснила:

― Змінити сторону у цій війні ― не попросити у шинкаря воду замість віскі. Кіара не прийняла це рішення на рівному місці. Вона не може повернутися до нього з порожніми руками, але, якщо ми її залишимо, він зробить усе, аби її знищити. А якщо не буде королеви, впаде і увесь її народ.