Глава 35. У непроглядній темряві корабельного шинку зійдуться у поєдинку юний мисливець і «беззвучний вбивця»

Лісанна прохрипіла, притримуючись за руку Давіса:

― Залиш. Це я їх розлютила. Це мої…

Натомість юний мисливець лиш пхикнув:

― Здуріла? Мені просто відійти, щоб вони тебе прикінчили? ― Лісанну пройняв жар.

У бою вони часто прикривали один одного, проте подібними фразами ніколи не розкидалися. У них це відбувалось якось «за замовчуванням». Раніше Лісанна про це й не замислювалася. Принаймні, у такому ключі.

Вона знала Давіса майже усе своє життя, але лише останнім часом він робив якісь геть нехарактерні для нього речі… тоді з тим павуком, і зараз… він… навсправжки турбувався про неї?

І тільки така думка пробігла у її голові одночасно із тим жахливим моментом, коли відьма розповіла усім про її почуття…

― Іще чого? ― жорстко кинув Давіс. ― Вей із мене шкуру спустить. Тож…

Он, значить, як. Він захищає її, бо Король Скорпіонів не пробачить, якщо дізнається, що він нічого не зробив. Ось воно що. Лісанна спробувала нахилитися, аби узяти свій батіг до рук…

― Я…

Але він міцно втримав її рукою й раптово процідив, вдивляючись в обличчя своїх ворогів, що припинили трощити посуд і витріщилися на нього, тримаючи клинки наготові:

― Відійди. Я владнаю усе сам.

І вийшов уперед, відпускаючи її руку. Лісанна вчасно обхопилася за барну стійку ― хоч голова у неї уже була свіжа, тіло все ще перебувало під дією алкоголю. Ноги її узагалі не слухалися.

І тільки вона знову підняла погляд на Давіса, у шинку розпочалася просто шалена сутичка.

Змах отруєного клинка ― Давіс блискавично вивернувся в сторону, тут же атакуючи світловим потоком. Маелорів прибічник прудко відступив убік, світлова атака рубонула по дерев’яній стіні шинку кількома метрами позаду, залишаючи на ній горілий чорний слід. Давісу довелося тут же пригинатися, адже ззаду його вже намагався схопити інший ворог; уникнувши його, хлопець спробував нанести удар, та вчасно отямився ― відскочив убік, й вороги ледве не зіштовхнулися.

Вилаявшись, обоє визвірились й загрозливо провернули клинки в обох руках. Люди у шинку не наважувались зронити ні слова. Усі з жахом спостерігали за сутичкою, чітко усвідомлюючи ― у цього хлопця немає жодного шансу.

― Іди-но сюди, скалко в дупі, ― процідив один з чоловіків.

Давіс важко дихав. У нього узагалі не було плану, як протистояти цим головорізам! Хіба якщо…

Він швидко оцінив положення противників. Вони збираються оточити його. У нього є лише один шанс.

― Здавайся по-доброму, бо лихо тобі буде, а тоді і твоїй подружці…

Вони були уже зовсім поруч…

Давіс був готовий здійснити свій план прямо зараз. Та зненацька відчув, що Лісанна наблизилася до нього ззаду й прохрипіла:

― Я… подумала… що… не залишу… тебе…

Трясця твоєї матері! І хто просив її підходити?! Від неї зараз користі менше, ніж мороки!

― Дура, відійди! ― закричав він і зненацька клацнув пальцями.

В ту ж секунду у шинку цілковито згасло світло. Воно забезпечувалось численними люстрами зі свічками, а також кількома ліхтарями на барній стійці. Усі вони згасли вмить. Цілковита темрява оповила шинок. Від незвички люди почали кричати. Давіс скористався моментом ― ось для чого він запам’ятовував позиції своїх противників. Аби зараз, поки їхні очі ще тільки починають звикати до темряви, нанести неочікуваний удар!

Вжух! Від одного удару кулаком в грудну клітку один із прибічників Маелора покотився до входу в шинок. Отруєний клинок із брязкотом упав на підлогу, а люди, поруч із столом яких він опинився, злякано заверещали. Усе-таки, усі вони були свідками того, як клинок нищив посуд, тільки торкаючись до нього кінчиком вістря.

Давіс збирався знешкодити й іншого виродка, проте ситуація набула неочікуваного повороту. Прозвучав короткий писк Лісанни, й хлопець відчув, як його серце ледь не зупинилося.

― Ти не все прорахував, хлопче, ― лютий голос Маелорового прихвостня  владно прокотився шинком.

Прожогом Давіс метнувся на звук, та було вже пізно. Він чітко чув, як виродок заніс лезо клинка для удару…

Та в ту ж мить щось прошмигнуло повз нього, пролунав звук клацання пальців, і у шинку знову з’явилось світло. Усі свічки й ліхтарі загорілися, як один. Люди позакривали очі руками ― це було надто раптово! Та очі Давіса були стійкими до таких різких змін ― він тут же уздрів абсолютну вражаючу картину!

Тією, хто запалив усе світло на раз, була Релі. Вона стояла у дверях шинку, тримаючи руку так, мовби щойно здійснила клацання пальцями. Давіс переметнув погляд у ту сторону, звідки долинав Лісаннин крик… його серце знову зупинилося на мить…

І тут же очі юного мисливця ошелешено розширилися, а уста розтулились від подиву…

Король Скорпіонів стояв поруч із Маелоровим приспішником, голою рукою зупиняючи отруєний клинок!

Лісанна, вирячивши налякані очиська, все ще перебувала у руках ворога.

Вей був просто вражаючим. Його обличчя віддавало спепеляючою безпристрасністю, відвідувачі шинку, що вже встигли призвичаїтися до світла, із цілковитим ошелешенням витріщалися на нього. Він стримував клинок однією лівою, кров від леза уже стікала по його зап’ястку, та він не повів і бровою. Неймовірно, проте славнозвісний вбивчий клинок кочового народу Асавейри виявився простою зубочисткою проти Короля Скорпіонів!