Глава 34. На палубі вечірній юний мисливець підслухає розмову повелительки вогню

Пізнім вечором на палубі «Розанда» перебувало небагато людей. Давіс неспішно прогулювався, вдивляючись в океанську даль. В якийсь момент він помітив на кормі Кіару, що стояла до нього спиною, і вже надумав підійти, як раптово зупинився. Стривожившись, що вона його помітить, Давіс чкурнув за стіну надбудови корабельного шинку й обережно визирнув.

Повелителька вогню явно не просто так стояла на кормі, вдивляючись у горизонт. Вона абсолютно точно із кимось розмовляла. Але ж поруч нікого не було!

Давіс придивився. Рука Кіари опустилася, на ній виявилось помітним тату-закляття.

― О, ну звісно! ― зашипіла королева Мерідії, гадки не маючи, що її підслуховують. ― Іще чого придумай, і як я її вкраду?!

Давіс озирнувся на палубу іще раз. Не було жодного сумніву ― в цій частині корабля вони були одні. Імовірно, саме тому Кіара дозволила собі підвищити тон.

Тоді ж дівчина відхилилась убік, дозволяючи юному мисливцю побачити над фальшбортом зависле у повітрі зображення, що утворювалося безсумнівно завдяки закляттю на руці Кіари. У ньому був не хто інший, як лорд Ровен!

― Кі, ― суворо звернувся він, ― у Адріель немає часу. Маелор одягнув їй браслет, що висмоктує магію. Ми не можемо зняти його. Тож або ти…

― І що ти пропонуєш ― мені просто взяти й викрасти у них чашу? ― пхикнула Кіара. ― По-перше, не забувай, вона у двох наймогутніших веркастрів світу цього, а по-друге, якщо я…

Ровен зміряв Кіару недовірливим поглядом:

― Якщо ти не поквапишся…

Давіса пронизав шок. Кіара збирається викрасти у них чашу?! Клята зрадниця! Юний мисливець відчув незбориме бажання вийти із своєї схованки, схопити Кіару за руку і відвести прямо до Релі та Короля Скорпіонів. І нехай це закляття для зв’язку на її руці буде прямим доказом.

Але зненацька його відволікли крики із шинку. До слова, там увесь час стояв гул (більша частина пасажирів зосередилася саме там), але зараз там прозвучав уже крик, а опісля звук розбитого скла і якогось дуже глухого падіння. І все б нічого, якби голос того, хто кричав, не був знайомим Давісу. Йому б узагалі не було різниці, хто там б’ється, кричить чи навіть вмирає.

Одначе…

То був голос Лісанни. Він не мав жодного сумніву, а тому прожогом рвонув усередину, начисто забувши про те, що щойно вдалося підслухати.

Кіара добре почула те, як він зірвався, тому секундою опісля вже стояла там і дивилася на порожнє місце. Нічого не виявивши, дівчина повернулася на корму, цілковито ігноруючи звуки, що доносилися із бару.

Нечітке зображення Ровена поворушилося. Кіара випалила, перебиваючи його:

― Мене засікли.

Ровен насупився.

― Хто?

― Немає різниці, ― відмахнулась Кіара, нервово озираючись назад. А тоді зашепотіла: ― Підозрюю, один із вірних собачок Короля Скорпіонів.

― Кі, ― підсунувся ближче Ровен, ― ми домовлялися. Ти повинна негайно…

Очі Кіари забігали туди-сюди. Видихнувши, вона випалила:

― У мене є новий план.

― Який? ― втомлено проказав блондин. ― Послухай, у Адріель…

Кі ще раз озирнулася через плече. Здається, нагору піднімався хтось із нижньої палуби. Вона не була певна, але зволікати було не можна.

― У мене немає часу, ― виказала королева Мерідії.

― То який твій план? ― нашвидкуруч запитав Ровен.

― Довіритися Релі, ― випалила Кіара й помахом руки спалила закляття зв’язку із свого зап’ястка.

На палубу піднявся чоловік у мисливському одязі. Окинувши її прискіпливим підозрілим поглядом, він направився до краю й обперся руками на перила фальшборту.

***

Обстановка в шинку доходила своєї пікової точки, коли Давіс з’явився у його дверях. Лісанна стояла поруч із барною стійкою, тримаючи в руці пляшку дорогого віскі. Її погляд залишався прикованим до обличчя одного з чоловіків, одягнених у одяг із темно-коричневої шкіри, без жодного сумніву, типова одежа степового народу імперії Асавейра.

Люди Маелора. Ці слова бурхливим потоком пронеслися у голові Давіса, коли він помітив їхні спини. Сплутати їх було неможливо.

А в наступну мить, коли його тіло пройняло жаром, Лісанна вчинила найнеочікуваніший крок! Перевернувши пляшку із віскі, вона вилила його просто на взуття двох Маелорових прибічників.

Вчинок виняткової грубості!

Шинком прокотилися шоковані вигуки, а за хвилю запанувала пронизлива тиша. Лісанна впустила пляшку з рук, і вона, впавши, розбилася на друзки.

Підвівши погляд, дівчина люто протягнула:

― Забирайтеся геть у свої неплодотворні степи!

Один із прибічників Маелора загрозливо піднявся зі стільця. Люди принишкли. Усім було без слів зрозуміло ― подібна грубість не вибачається. Ким би не була ця дівчина (на шиї Лісанни все ще був талісман, що створював їй подобу нічим непримітної простої міщанки), вона за це заплатить. Прибічники Маелора, а особливо ті, що носять коричневу одежу, із таким не церемоняться.