Глава 33. Пронизлива тиша каюти вуха разить ― правда про зрадника випливе вмить. Частина четверта

Принцеса із криштально чистим добрим серцем, що завжди бажало лиш одного ― врятувати усіх, ― із усією можливою чуттєвістю обіймала безжального, лихого й жорсткого Короля Скорпіонів. Він був справжнім уособленням неправильних вчинків, самокартання і безкінечних душевних тортур, але вона обіймала його, тілом і душею цілковито загубившись у часі.

― Нічого з цього уже не має значення, ― ледь чутно прошепотіла вона, насилу зариваючись у тканину його сорочки, а руками обхоплюючи за стан все міцніше, мовби він мав на меті негайно вирватися з цих обіймів.

Та він був шокований. Нестерпно шокований! Він так сильно себе звинувачував, він буквально не дозволяв собі раніше торкатися до неї! Усе це давило на нього так сильно, а вона ось так просто заявляє, що усе це не має значення!

Та вона вже точно втратила глузд!

Він смикнувся, явно маючи намір звільнитись, але принцеса дужче обхопила його руками, все ще дихаючи в спину. Невдовзі її уста прошепотіли те, що змусило Веймонда тут же припинити потуги звільнитись від її обіймів:

― Він забрав у мене все, ― вона не говорила це із відчаєм чи хвилюванням, скоріше, це була констатація факту, щось, що уже було не змінити і щось, що уже давно було прийнято у цьому контексті. Та вмить голос принцеси затремтів: ― Будь ласка, не дозволяй йому забрати й тебе.

Ці слова прошили груди Веймонда болючою стрілою. Йому так і хотілося викрикнути: «Нічого подібного ніколи не буде!», але він спромігся лиш на люте:

― Я мав захищати тебе від нього, мав стати на його шляху ще тоді…

Одначе, уста Релі преспокійно зронили:

― Ти не давав мені обіцянок, як і не клявся про це перед моїм батьком. А з цього випливає лиш те, що ти нічого мені не повинен. А тим паче у той час, коли нас пов’язував лише один спільний танець.

Обличчя Вея вкрилося проникливими емоціями. Серце стискалося до неможливості. Вона говорила це із таким крижаним спокоєм, що йому хотілося стерти себе в порошок.

― Люди не часто це розуміють, та насправді ми нічого один одному не винні. Нерідко відсутність подібного усвідомлення стає причиною воєн і руйнувань, а вони тягнуть за собою неминучі жертви. Те, що було в минулому, уже не змінити, у наших руках лиш теперішнє і трішки майбутнє. Ми не можемо знати все, як не можемо і завадити всьому. Іноді ми думаємо, що робимо замало, та насправді для когось цього може бути цілком достатньо. Ти говориш про те, що міг спробувати завадити Маелору й допомогти мені, але забуваєш про найважливіше. Коли він катував твою сестру, ти спромігся підкорити усіх скорпіонів світу цього. І все ж, ти не скористався цим, аби убити його. Як не зробила і твоя мама, виняткова відьма свого часу. Не завжди усе можливо вирішити силою, але завжди усе можна спробувати владнати розумом. Коли тобі здаватиметься, що ти робив недостатньо, подумай про те, що у ті часи ти був єдиним, хто завжди був поруч.

Під впливом вкрай хитких емоцій Король Скорпіонів поволі обернувся до принцеси. Вона дивилася на нього цілком, як завжди. Без жодної нотки докору чи тривоги, відрази чи навіть люті…

― Якщо ти хочеш, аби я ненавиділа тебе чи докоряла за усе, що щемить твоє серце… ― на секунду принцеса опустила очі. ― Ти звернувся не до тієї, ― її голос прозвучав неабияк проникливо. Вона ступила крок уперед, торкаючись правою долонею його грудної клітки, там, де її покривала сорочка. Піднявши голову, принцеса зронила, залишаючи уста напіввідтуленими: ― Я можу лиш запевнити тебе у тому, що мої почуття до тебе залишаться незмінними, незважаючи на жодну деталь із твого минулого. А ще… мені нестерпно хочеться зауважити, ― вона була уже зовсім близько до його обличчя, він не міг перестати милуватися її винятковою красою, ― що ти зробив це анітрохи не раніше, ніж я.

Брови Веймонда злегка напружилися:

― Зробив що?

― Закохався, ― просто відповіла Релі. Сяйво, що ішло із її обличчя, враз охопило його зсередини, змушуючи прожогом вилетіти із прірви всеохопного відчаю. Принцеса злегка нахилила голову вбік, аби зауважити, все ще тримаючи руку на його грудній клітці: ― Коли ти тільки увійшов усередину зали, увесь у цьому неймовірно привабливому шкіряному одязі, харизматичний і нестримний… абсолютно без запрошення, прикувавши погляди усіх… я чітко пам’ятаю, як зловила себе на думці: «Це безсумнівно найпривабливіший чоловік, якого мені доводилося бачити».

Веймонд й незчувся, як на його обличчі матеріалізувалася щира усмішка. Релі не втрималася й сама ― хихикнула, показуючи рівні зубки й відвела руку від його грудей. Та він не збирався з цим миритись ― перехопив її на півшляху, притягуючи принцесу до себе й, палко обійнявши, прошепотів на вухо голосом, від його дівчину пройняло найприємнішими у світі мурашками:

― Я так сильно кохаю тебе, принцесо, ― здавалося, голос тремтів кожною клітинкою його тіла. Мужні руки міцно обійняли її за талію, а вона мимохіть сягнула рукою у його волосся, пропускаючи його хвильки крізь свої пальці.

― А я так сильно люблю твоє волосся, ― Релі явно не соромилась запустити у його шевелюру обидві руки, поволі зняти резинку, якою він зібрав її у пучок, і як слід розбурхати неслухняну копну хвилястого волосся.

Від цього Король Скорпіонів заусміхався, відштовхнув її руки і на надшвидкості перетнув разом із принцесою пів каюти ― дівчина й незчулася, як вони опинилися над ліжком.