Глава 32. Пронизлива тиша каюти вуха разить ― правда про зрадника випливе вмить. Частина третя

Наступний спогад мав місце в іншій частині князівського замку. Був пізній вечір. В одній із відпочивалень перед великим каміном стояв Феліас Скорканс, розглядаючи у своїй правій руці вишукану фігурку шахового коня. Почувши, що хтось наближається сюди із коридору, князь обернувся й поставив фігурку на місце ― шахову дошку на столику навпроти каміна. Вона була виконана у винятковому стилі: кожна фігурка була особливою, в очі кидалася вправна рука майстра.

Феліас Скорканс звів очі ― у дверях стояла його законна дружина, княгиня Віделісу, а також до біса вправна відьма, Еноді Скорканс.

Вона була одягнена у тонку темно-зелену сукню із голими плечима, проте мала на них накидку із темно-сірого хутра ― аксесуар вкрай вдалий у пізню осінь, коли в коридорах палацу від холоду можна і заціпеніти.

Незважаючи на те, що Еноді було достобіса холодно, жодна частинка її тіла не смикнулася, коли вона увійшла у відпочивальню. Жінка того геть не підозрювала, проте у той час за ними із коридору зовсім непомітно спостерігав маленький Веймонд…

― Ти прийшла, як ми і домовлялися, моя княгине, ― вишкірившись у не надто приємній усмішці, відказав Феліас, запрошуючи жінку присісти на вишуканий шкіряний диван навпроти каміна.

Жінка не смикнула і бровою. Така реакція змусила Феліаса перестати усміхатися, що в суміші із його світлими очима і від природи недобрим поглядом викликало моторошний ефект.

― Достатньо цих ігор, ― в один крок Еноді наблизилася, аби поглянути йому прямісінько в очі. ― Я знаю, хто ти.

Обличчя Феліаса зненацька розпливлося у противній усмішці.

― Я в тобі не сумнівався, власне кажучи, ні на мить. Такої вправної відьми годі й пошукати у всьому князівстві, а може, й узагалі, на усьому Континенті.

Еноді злегка нахилила обличчя праворуч, змірюючи його крижаним поглядом:

― Якщо тобі відомо, наскільки я вправна відьма, тоді ти прямо зараз маєш подумати про свої яйця, ― процідила вона із неабиякою люттю, ― які я спепелю одним поглядом, якщо ти негайно не скажеш мені, де мій чоловік.

― О-о-о, ― протягнув Маелор, відступаючи назад, проте ні крихти не хвилюючись. ― Здається, я впустив момент про те, наскільки насправді ти гаряча, Еноді Скорканс, ― секунду він поглянув на неї до біса спокусливим поглядом… але тоді ж змінився в обличчі: ― Одначе… вправнішою за тебе відьмою на Континенті може стати тільки твоя донька, ― на цьому моменті його погляд уже був крижаним, Еноді проморозило, ― І… саме тому, я можу бути абсолютно спокійним за свої яйця, допоки знаю, що життя твоєї доньки у моїх руках.

В ту ж мить його обличчя ненадовго розпливлося, показуючи Еноді його істинну зовнішність ― подобу молодика із світло-коричневим кучерявим волоссям, оливковими очима, тонкими губами із злегка припіднятими кутиками.

І щойно жінка відступила крок назад, Маелор знову начепив подобу князя і проказав абсолютно зловісним голосом:

― Бажаєш знати, що стало із твоїм чоловіком, моя княгине? Так от, я розповім тобі, як повільно убивав його, коли ми з тобою спатимемо в одному ліжку, вдаючи князя й княгиню. Чому ти погодишся на це й не спепелиш мене прямо на місці? Твоя донька, Еноді, а також твій син. Мої люди уб’ють їх швидше, ніж ти задумаєш мене знищити, ― проникливі світлі очі проціджували її наскрізь. ― Схочеш пошукати допомоги у будь-кого із своїх, двічі подумай ― звідки тобі знати, що мої люди не просочилися у ваші ряди ще задовго до того дня, як твій син відчинив мені ворота?

Еноді важко дихала. Вона не могла усвідомити смерть Феліаса… світ ішов обертом, ноги підкошувалися, вона не могла більше вдавати, що тримається купи…

Маелор підступив ближче, аби процідити із цілковитою жорстокістю в голосі:

― Невдовзі, коли ти перестанеш бути мені потрібна, я уб’ю і тебе, моя княгине. Та спершу ми з тобою достатньо розважимося.

Усвідомлення кошмару охопило Еноді цілком. Вона зібралася упасти просто перед ним й залитися горем від втрати чоловіка, як він ухопив її руку й процідив, змушуючи поглянути в очі:

― Е ні, ти не здашся, Еноді. Не здашся, бо такі, як ти, не здаються. Ти гратимеш роль покірної княгині, і ніхто нічого не запідозрить. Твоя донька здійснить те, що для неї передбачено, а потім я уб’ю її на очах твоїх і твого сина.

Маленький Веймонд тут же затиснув собі рот руками. Він не був готовим чути бодай щось із цього…

***

Релі викинуло із спогадів Веймонда швидше, ніж вона думала. Побачити усе це на власні очі виявилось безсумнівно жорстким ударом. Та щойно розмитий зір принцеси налагодився, вона уздріла Короля Скорпіонів перед собою. Він не був налаштований показувати їй що-небудь далі. Він був надто пригнічений, аби навіть поглянути на неї.

Принцеса смикнулася, аби…

Але зупинилася на півдорозі.

Веймонд поглянув на неї сповненим відчаю поглядом.

― Він убив мою маму через три роки після цього. Увесь цей час я був там. Я знав, що він збирається зробити, але нічого не зробив, аби цьому завадити.

Релі сповнило дике відчуття несправедливості. Вона підскочила до нього:

― Ти не міг нічого вдіяти! Тобі було від сили… десять!