Глава 30. Пронизлива тиша каюти вуха разить ― правда про зрадника випливе вмить. Частина перша

― Матінко моя, Всюдисущий! ― заскавуліла якась жінка з натовпу, хапаючись руками за обличчя. ― Елгорде! ― кинулася вона до непритомного мерзотника, що валявся горілиць.

― Що ви наробили?! Якого біса ударили його?! ― загорланила іще якась жінка.

Тут же з натовпу показався той інший чоловік, що увесь час підтакував першому виблюдку. Релі поспішила підбігти до Вея. Ситуацію потрібно було рятувати якомога швидше. Якщо їх розкриють…

― Пробачте, будь ласка, мого чоловіка, ― ніяково хапаючи Короля Скорпіонів за мужню долоню лівої руки, принцеса вибігла уперед. Нашвидкуруч вклонилася в знак вибачення й пробелькотіла: ― Він сам з Медіаносу, королева хаосу у свій час принесла багато клопоту його сім’ї… згадка про неї…

Від цих слів дівчина раптом відчула, як міцно стискає її долоню Веймонд. Мовби сказані слова просто виводять його з себе! І вона розуміла, розуміла, але зриватись не можна було! Потрібно було будь-яким способом залагодити ситуацію, не дати людям зрозуміти, хто вони насправді!

Проте те, як Релі відгукнулася про себе, змусило розізлитися не лише Вея. Давіс та Лісанна опинилися поруч із ними, поки Кіара тихенько вносила їх в списки тієї жінки, що розподіляла людей по кораблях.

― Певне що, ― гримнув тоді той чоловік, що вийшов із натовпу. Кинувши оком на ридаючу жінку, що припала до непритомного з вивихнутою щелепою, він озирнувся до натовпу і проказав: ― Королева хаосу ― ще та сучка. Та яке нам діло до неї? Менше балакати треба ― і в морду не отримаєш, ― бридко озвався від про Елгорда. Його дружина від цього аж зіщулилася. ― А я скажу от що. Ми, жителі західних земель Віделісу, по-справжньому повинні ненавидіти лише Веймонда Скорканса. Він же той іще мерзотник! Убити власну сестру, повісити батьків… і все задля того, аби самим стати князем! Де ж таке бачено, скажете ви? ― люди з натовпу активно кивали голови, перешіптуючись. ― Але чи знали ви, ― чомусь витріщився він прямо на Релі й інших, ― що перед тим, як убити сестру, цей виблядок закляв сотню скорпіонів, аби ті кусали її зв’язане тіло, повільно убиваючи своєю отрутою…

Люди жахнулися, охкаючи, ахкаючи і затуляючи роти руками. Та хто б знав, що в ту ж мить язикатий зівака отримає просто в обличчя, від чого відлетить на пару метрів й ледве утримається на ногах?

І якби ж то… ударивши його один раз, розлючена не на жарт Релі не стала зупинятися. Поки у чоловіка перед очима бігали зірочки, вона підбігла й щосили зарядила йому із ноги у щелепу. Від удару нетіпаха перевернувся у повітрі й приземлився у нокауті, склавшись навпіл у геть невдалу позу ― догори дупою.

Люди аж відсторонилися. Що тут в біса відбувається?!

Релі рвучко випрямилася, змахуючи красивим волоссям, й окинула усіх неоднозначним поглядом. Здмухнувши прядку із обличчя, вона заключила крижаним й сповненим іронії голосом:

― Пробачте, рука смикнулася…

У натовпі тут же покотилося:

― Хто вона така?

― Якого біса ці двоє встряли у розмову?

― А чи вони не…

― Запитаєте, а чи не королева хаосу я часом? Хм, ― обличчя Релі виглядало цілковито зловісним, сповненим холоду й пронизуючої моторошності. Поміж людей пробігло чимале потрясіння. Перешіптування зникли, усі замовчали, наче шовкові. Зловісно вишкірившись, де Вантелл змахнула рукою: ― Ха, як легко вас налякати. Гадаєте, будь я нею, хто-небудь із вас залишився б у живих?

Моторошна тиша прокотилася рядами людей. Усі налякано перезиралися. Перешіптування відновились лиш після того, як прозвучав голос жінки, що розподіляла людей по кораблям:

― Скоріше! Останні шість місць на «Розанді»!

Релі продовжувала пронизувати натовп зівак до біса крижаним і сповненим люті поглядом. Вона виглядала надто епічно і моторошно, увесь її образ мовби викрикував: «Хто зможе мене зупинити?»

Та в ту ж мить її за руку ухопив Веймонд, і вони рвонули у інший натовп, аби пробігти в числі останніх пасажирів на «Розанд».

***

Великий дерев’яний вітрильник «Розанд» поволі рухався океаном. Земля лише недавно зникла з горизонту, та на борту уже стояв справжній гамір. Місцевий бар був повний напоїв та закусок, а ціни просто тішили око! Тож подорожуючі торговці та інші, передчуваючи довгу 5-денну подорож, зібралися там, аби познайомитися й гарненько випити за вдало куплений квиток.

За ілюмінатором каюти для подружньої пари, яку виділили Релі та Вею, а точніше одруженим Маргері та Ігнотусу з Асавейри, уже повністю стемніло. У склі відбивалися тільки вогні з палуби ― чимало людей досі стояли там, курячи люльки й обговорюючи усе на світі. Слухати їх зовсім не хотілося, тож Релі швидко зачинила вікно. У невеличкій каюті, в якій з меблів були тільки старе ліжко, скриня та один стілець, стало дуже тихо. Лісанна та Давіс відлучилися, аби також відвідати бар (хоча Релі була певна, в процесі вони розділилися), а Кіара повідомила, що іще трошки постоїть на палубі. Принцеса чудово розуміла їх всіх. Те, що вони пережили за останні дні, не могло не тривожити. Потрібно було знайти бодай якусь хвилину на те, аби розслабитися й розвантажити голову.

Вона й сама бажала цього більше за все на світі, але на ліжку уже лежали чаша та ґримуар Еноді Скорканс, покійної матері Веймонда, імовірно, до біса могутньої відьми. Дівчина потребувала відповідей, хоча й чудово розуміла ― зараз вона їх точно не отримає. Принцеса зняла з шиї талісман, що приховував її зовнішній облік від очей випадкових людей, й поклала на стілець поруч з ліжком. Їй страшенно хотілося прийняти ванну, проте про такі блага на борту «Розанда» можна було тільки мріяти. Зітхнувши, вона вимучено сіла на ліжко.