Глава 29. Темрява наповнить тронну залу, й мандрівникам відкриється істина. Частина третя

Коли всеосяйне світло зникло, й усі розплющили очі, першим, що прикувало увагу, стало те, що пітьма, котра оточувала їх уже геть щільно, безслідно зникла. Схопившись на ноги, Лісанна тут же налетіла на Давіса:

― Що ти зробив?! Для чого ти вказав на Її Величність?! Вона…

― Це була вона… ― важко дихаючи, прошепотіла Кіара якимось злегка… розчарованим голосом? Усі вони знаходились на деякій відстані від Вея, що якраз підповзав до Релі. Дівчина непорушно лежала на підлозі.

― Як це могла бути вона, якщо було чітко чути, хто за ким… ― почала було Лісанна, та раптом запнулась.

― Що трапилось?.. ― отямившись, Релі виявила себе в руках Веймонда, що стривожено позирав на неї.

― Усе закінчилось? ― проронила Кіара.

Давіс поглянув на неї якось недовірливо. Хіба ж вона сама не мала цього знати, підсмажуючи істоту в голові принцеси?

― Схоже, я маю справді дякувати усім вам, ― підвівшись, Релі упіймала погляд Кіари та інших, й спокійно всміхнулась. Не було жодного сумніву, що усім трьом захотілося тут же провалитися під землю. Іще щойно нею управляла невідома моторошна істота, а вона ось така от спокійнюща?! ― Якби ви вчасно не второпали, що воно було в мені, Вей…

― Нічого б мені не було, ― буркнувши собі під ніс, Вей наблизився, аби вихопити із рук Лісанни дивну чашу. Юна мисливиця запитувально поглянула на нього.

― Але що то взагалі було? ― розгнівано змахнув рукою Давіс. ― І пітьма… пропала.

― Угу, ― спокійно проказала Релі. ― Я думаю, та пітьма і була тією істотою. От тільки…

Давіс випередив її, запитуючи абсолютно безперешкодно лоб в лоб:

― Хіба ти не казав, що знаєш, що це?

Усі так і витріщилися на Короля Скорпіонів, коли юний мисливець поглянув на нього. Веймонд озвався майже беземоційно:

― Мама розповідала у дитинстві казку на ніч про чудовисько, що повторює за тобою усе, що ти скажеш. Оце й усе. Я думав, то просто вигадка, та виявилось, що ні.

― Дивина… ― нещиро протягнув Давіс. ― І мені те ж саме розказувала…

― Що за лайно?! Ваші мами узагалі нормальні таке на ніч розповідати?! ― спалахнула Кіара.

Опісля запанувала чітко напружена тиша. Давіс витріщився на повелительку вогню іще підозріліше. Кіара уторопала, що сказала зайвого. Мама Веймонда щойно у вигляді скелета намагалась його задушити. Геть невдалий час для подібного зауваження.

― Що б там не було, ― зронила нарешті Релі, ― ситуація очевидна. Ми щойно вибралися із пастки, поставленої Маелором Жахливим. Ким би не була ця істота, він поставив її тут, а також… живих мерців… аби охороняти…

Її очі покосилися на чашу в руках Веймонда.

― Цей шмат лайна? Серйозно? ― не втримався Давіс.

― Здається мені, що це не просто чаша… ― Релі обережно забрала її з рук Короля Скорпіонів, аби уважно оглянути на світлі.

Чаша була дуже стара, проте безперечно виготовлена із якісного золота. На ній було вирізьблено різноманітні зображення, схожі на малюнки древніх людей у печерах. З одного боку було зображено людину із очевидно якимось інструментом для обробки землі; з іншого знаходилася жінка у довгій мантії із чашою чогось паруючого в руках; з третього боку розмістилася картинка напівлюдини-напіввовка; а з четвертого, останнього боку, виявився малюнок людини, у руках якої палав вогонь.

Людина, відьма, перевертень, заклинатель. По кожному зображенню у кожній з чотирьох сторін чаші. Одначе… не вистачало іще одного. Релі перевернула чашу, аби оглянути її ніжку, а тоді й стопку. На ній був вигравійований малюнок напівзвіра-напівлюдини, що тримала в обох руках світло й темряву. Веркастр. Намальована магія, на відміну від всіх інших рисунків, була кольоровою ― чорною та білою.

Довго не думаючи, Релі натиснула на малюнок, і тут же дно чаші засвітилося. Коли принцеса сягнула туди рукою, вдалося витягнути звідти, наче із бездонного мішечка цянь-кунь, невелику книженцію. Вона була старою й пошарпаною, та вже на першій сторінці чіткими буквами було виведено «Ґримуар належить Еноді Скорканс, могутній відьмі Віделісу».

Принцеса тут же спрямувала очі на Веймонда.

Сумнівів не було. Це був ґримуар його матері.

Під загальне здивування й захоплення знахідкою, Релі перегорнула першу сторінку. Там точно мало бути щось важливе, адже ґримуар було сховано у чаші, здогадатись відкрити яку точно зможе не кожен!

Та перша сторінка виявилась порожньою. Як і наступна, як і інша за нею…

Як і безліч, які принцеса перегорнула нашвидкуруч.

Перевернувши книгу, дівчина виявила, що з неї нічого не випадало. Усі сторінки були абсолютно цілими й абсолютно порожніми. Що б там не було, та ця книга не бажала видавати свої секрети.

― І це й усе? ― пирхнув Давіс. ― Ми так старалися заради цієї маячні???

― Компас відьом привів нас сюди, ― кинула Кіара. ― Імовірно, вони могли б спробувати розши…

Та тут же озвалася Лісанна, котра якраз визирала із вікна тронної зали, вид з якого відкривався на усе місто:

― Гей, народе… здається, нам пора валити… схоже, те, що ми тут натворили, не минулося без уваги…