Глава 26. Темрява наповнить тронну залу, й мандрівникам відкриється істина. Частина перша

Пробираюча до кісток тиша стояла у порожній тронній залі. Підвішені над троном скелети князя та княгині Віделісу відбивалися у напуцованій до блиску підлозі. Здавалося, у той момент в ступорі зависли навіть пилинки у повітрі. Релі важко дихала. Вей, не відводячи очей, дивився на підвішені трупи своїх батьків. Його обличчя виражало змішані емоції. Він не переходив на крик, не намагався кинутись до них, аби зняти, не плакав і не мав наміру відчайдушно падати навколішки. Його реакція без сумніву лякала принцесу.

І тільки вона зібралася наблизитись, торкнутись його, дати зрозуміти, що вона поряд, як…

Обидва скелети зненацька упали зі стелі!

Приземлившись на лискучу підлогу із дорогої плитки, вони видали характерний звук брязкоту людських решток. Напружена тиша тривала всього декілька секунд. Лісанна, Давіс та Кіара уважно придивились до кісток…

Як зненацька скелети здійнялися з місця і з шаленим писком кинулися просто на усіх. Кіара пронизливо заверещала.

― Зр-радник вер-рнувся! Покар-рати зр-радника! ― щелепа князя заїдала, тож звуки виходили нечисті. Він рвучко кинувся уперед, намагаючись схопити сина за шию. Він просто відступив убік, дозволяючи Давісу оголити меч і відтяти князеву руку.

― Забир-райся геть, пор-ріддя тьми! Забир-райся і здихай у вічних му-уках! ― заверещала княгиня, зриваючись з місця з витягнутою уперед рукою.

Вона збиралася кинутися просто на Релі, та дівчині знадобилося всього лиш злегка ворохнути рукою ― згусток пітьми влучив у ноги княгині, збиваючи її з курсу. Упавши на підлогу знову, вона вивихнула коліна ― тепер уже не зрушити з місця!

Незважаючи на те, що обидва скелети швидко зазнали поразки, балакати вони не перестали:

― Геть! Ге-еть із нашого палацу, чор-ртовий зр-радни-ику! ― верещала княгиня.

― А-а-а… а-а… що вони… в біса… таке?! ― скрикнула нарешті Кіара, зумівши вичавити із себе щось змістовніше, аніж просто «а-а-а-а».

― Живі мерці! ― вигукнула Лісанна, оголяючи свій батіг. ― Хтось воскресив їх з допомогою магії!

Релі миттю пригадала собі, як вони з Давісом та Лісанною боролися із живими мерцями в Медіаносі поруч із селищем Кленового Сиропу. Тоді зомбі сотворила зовсім ще невправна дівчинка-веркастр.

Принцеса замислилася про те, чи не міг влаштувати усе це…

― Де Ейлі-ін? Де вона-а?! ― враз заревів князь, вдивляючись у свою руку, на якій тепер не було зап’ястка. ― Де вона?!

Зірвавшись з місця вкрай неочікувано, він налетів на Короля Скорпіонів й в один присіст повалив того на підлогу, тут же хапаючи за шию кістками фалангів іншої руки.

― Ти досі не звільнив її! ЧОМУ ТИ НЕ ЗВІЛЬНИВ ЕЙЛІН?!!!!! ЧОМУ?!!! ― його фаланги міцно стиснулися на шиї Вея, блокуючи доступ повітря.

Релі стрепенулася ― чому він не захищається?!

В ту ж мить Кіара перестала кричати. Відчуття наближення чогось вельми жахаючого охопило її цілком. Стрілка компаса в руці почала крутитись в різні сторони, наче божевільна.

Уста королеви Мерідії вражено прошепотіли, коли вона стала озиратися довкола:

― Це пастка… це бісова пастка…

Почувши її, Давіс та Лісанна стали спина до спини й уважно оглянули все довкола. Та зробити це ретельно було просто неможливо ― світло із панорамного вікна позаду трону освітлювало лише невелику частину гігантської тронної зали.

― Ти послухав свого батька, і ось що вийшло! Ти впустив зло у наш дім, ти дав йому забр-рати Ейлін! Як ти посмів утекти, залишивши нас тут?!!! ― верещала княгиня. Вей навіть не намагався чинити опір. Обличчя його було сповнене емоціями, він був у тотальному шоку!

― Темрява! ― зненацька скрикнула Кіара. ― Вона рухається!

Давіс та Лісанна спрямували погляди на темряву, що обрамлювала освітлений коридор від головного входу до тронного підвищення. Вона була цілковито непроглядною і, без сумніву, жахаючою. І… вона рухалася.

Неспинно рухалася, нещадно пожираючи світло.

Давіс випрямився, аби запустити угору світлову кулю. Та щойно вона сягнула темряви, одразу ж безслідно у ній розчинилася. Це вже не могло не насторожувати. Щось неймовірно лихе і могутнє спіймало їх у свої тенета!

Вирішивши не втрачати ані секунди, Релі встала у бойову стійку. Провівши руками по повітрю для формування кола, вона утворила щось схоже на кільце із самісінького світла. Воно ненадовго осяяло все довкола, а тоді на шаленій швидкості влетіло у княгиню, змушуючи її розлетітися на найдрібніші кістки.

― Вей! ― вигукнувши, принцеса кинулася до Короля Скорпіонів. ― Ти в порядку? Як ти?

Він лежав непорушно, але, без сумніву, дихав. Зомбі не могла нанести йому фізичної шкоди, Релі це чудово знала ― чудовиська даного рангу, котрих могли створити навіть не надто умілі відьми чи заклинателі темряви, були для цього явно заслабкими. Та вираз обличчя, що застиг у Веймонда… Релі була певна, що востаннє бачила таке у своїх сестер, коли ті уздріли привселюдну страту їхнього батька на площі в Елесберті. Серце її вискакувало із грудей, тому принцеса похапцем кинулася до нього й припідняла за голову. Він поволі сперся на лікті, дозволяючи їй притулити його голову до своїх грудей.