Глава 24. Перед гладдю нічного озера принцеса зізнається Королю Скорпіонів

Шлях мандрівників довший час лежав крізь густі, майже непрохідні джунглі. Доводилося пересікати річку у кількох місцях, дряпатися на слизькі пагорби й обминати болота. Останні у всіх асоціювалися із гігантськими крокодилами, тож небажання стикнутися з ними знову змушувало проходити більшу відстань. Провівши увесь день та пів ночі в дорозі і так і не досягнувши кінцевої точки, мандрівники вирішили зупинитися на привал. В планах було трохи подрімати, адже незважаючи на те, що усі вони були нечистю і володіли надприродною витривалістю, навіть вона не могла повністю покрити втому.

Чудовим місцем для ночівлі було обрано узбережжя озера просто посеред джунглів. Світло Місяця вдало освітлювало усе довкола, тож черговий міг не використовувати магію, аби стежити за ситуацією. Тільки-но було споруджено примітивні лежанки із гілок та листя, Кіара першою вляглася й одразу ж поринула в сон. Лісанна та Давіс ще трохи крутилися (їхні лежанки знаходилися в протилежних сторонах), а відтак також провалилися у сон.

Веймонд та Релі якийсь час сиділи мовчки, дивлячись на нерухому гладь прозорого озера. Магія ночі створювала неймовірний затишок. Десь вдалині вчувалися крики нічних птахів та дрібних диких тварин. Вей якраз доїдав приготованого на вечерю кролика, коли, уздрівши, що залишається зовсім мало, знову запропонував його Релі.

― Ні, дякую, ― ввічливо всміхнулася принцеса.

Вей лиш знизав кутиками губ і блиснув очима:

― Що ж, тоді мені більше дістанеться.

― Не сумніваюсь. До того ж, тобі потрібно відновлювати сили.

Вей прожував останки м’яса і пробурмотів:

― Уже не потрібно.

Принцеса розвернулася до нього із здивованим поглядом. Король Скорпіонів пояснив, відкладаючи убік палку із недоїденими потрохами.

― Ваша Величносте, ― звернувся він неабияк зачаровуючим голосом із характерним придихом і зненацька присунувся ближче. Релі аж застигла, не кліпаючи і дивлячись йому просто в глибокі зелені очі. ― Повіриш, якщо я скажу, що зцілився одразу ж, як ми з тобою зайнялися коханням?

Релі відчула, як розпашілися щоки. Згадка про це змусила її відчути, як усе всередині стиснулося від бажання. Одначе, принцеса уміло закусила губу й проказала, блиснувши очима:

― Якщо це натяк, Ваша Високосте Король Скорпіонів, тоді, боюся, мені доведеться вам відмовити.

Він неочікувано нахилився просто до її обличчя. Пальці правої руки, що спиралися на землю, підповзли до її пальців і просунулися поміж ними. Веймонд схилив голову і кілька прядок неслухняного волосся вибилося із зібраного ззаду пучка, спадаючи на обличчя. Він не виглядав схожим на того, хто був готовий прийняти відмову.

― Справа у тому, ― задерла Релі підборіддя, не зводячи з нього очей, ― що в моїй уяві наші наступні пестощі мають місце виключно на королівському ліжку.

― Ваша Величносте, ― з ноткою суму промовив Веймонд, ― боюся, ближчим часом це буде неможливо. Одначе… ― він підняв руку, аби підвести її до її обличчя й ніжно торкнутися з боку щоки.

Релі знову відчула це незриме тепло. Вона божеволіла від нього. Вона хотіла відчувати його весь час. А тому знову обхопила руку Короля Скорпіонів обома руками і мовби сховалася усім обличчям в ній.

Він присунувся ближче, вловлюючи зміну в її настрої.

― Ваша Величносте, ― його голос пролунав із неприхованою ноткою тривоги. ― Якщо ти хочеш поговорити про…

Вона розплющила очі, аби поглянути на його обличчя. Ніхто й ніколи так на неї не дивився, як робив це зараз він. Вона мовби разом згадала усі рази, коли він так дивився. Одного цього погляду вже було достатньо. Вона довіряла йому цілком і повністю, хоча він не розповідав їй зовсім нічого. І зараз вона зрозуміла важливу істину ― їй не потрібно, аби він що-небудь розповідав. Які б у нього не були причини співпрацювати із Маелором Жахливим, які б не були причини співпрацювати з Ірвін, чорт візьми, та які б не були причини на те, аби розпочати війну Мерідії та Нордесте із Медіаносом десять років тому…

Вона чхати на це хотіла. Жодне з цього не було настільки важливим, як його погляд, прикований до неї, як ось зараз. Як рука, що торкається її щоки і в яку хочеться закутатись цілком. Як тепло, що поширюється від неї, насичуючи її відчуттям затишку й цілковитої безпеки.

Релі знову розплющила очі й прошепотіла:

― Я не знаю, як довго зможу себе контролювати. Вей, я давно хотіла сказати, але… ― її очі затремтіли, вона на секунду відвела погляд, аби підвести знову й проказати дещо приреченим голосом: ― Алевіати ніколи не стримували мене. Ірвін… вона погрузила мене у магічний сон, аби я сама владнала з пітьмою і…

― Я знаю, ― неочікувано промовив Король Скорпіонів, зазираючи мовби їй у саму душу. Він був таким спокійним з вигляду, і тому вона хотіла перейняти цей спокій теж, але…

Серце її було не на місці, адже вона знала ― якщо вона зірветься…

Але секундочку… він знав?

― Ти… знав?

Він кивнув головою.

― Коли я приніс тебе понівеченою до Ірвін, вона сказала, що нічого не зможе зробити. Пітьма у тобі виросла в рази з того часу, як ти була новонародженим малям. На світі не існує більше нічого, що могло б скувати твою магію.