Глава 21. Її зненавидить увесь світ, та угоди з нею бажатиме кожен. Частина четверта

У момент, коли рука Дервела вп’ялася у зап’ястя Елуїз, вона щосили сподівалася на те, що прямо зараз з’явиться її матір. Вона була готова пробачити їй усе, пробачити жагу до влади, постійну опіку і зміну місця проживання… усе, тільки б вона увірвалася зараз в будинок і знесла його до бісової матері разом із цим покидьком!

Елуїз щосили заплющила очі.

― Що ти робиш? ― зненацька протягнув Дервел. Його голос прокрався у її душу. Елуїз затремтіла. ― Чекаєш, коли прийде твоя матуся? Не сумнівайся, вона прийде. А коли це станеться, я шантажуватиму її тобою.

Усвідомлення охопило Елуїз жорстким каменем. Вона різко розплющила очі. Ні! Нехай не приходить!

Але в ту ж мить двері у будиночок було винесено з петель. Вилетівши надвір, вони розлетілися на друзки. На порозі на шаленій швидкості з’явилася Ірвін-Прародителька. Вони не бачилися всього кілька місяців, але Елуїз просто не впізнала свою матір. Вона більше не носила звичних речей, що мали сховати її у натовпі. Схоже, тепер вона по-справжньому насолоджувалася своєю сутністю.

Вишукана лляна сорочка, чорні шкіряні штани, високі чоботи, безліч перснів на руках і накидка з найдорожчої фіолетової парчі… безсумнівно, образ Прародительки вселяв і страх, і велич водночас.

Одначе янтарний блиск її очей зараз був виключно лютим. Один помах руки ― і Дервел відлетів до бісової матері. Іще один помах ― сковуючий магію браслет розлетівся на друзки на руці Елуїз. Дівчина зіскочила з ліжка, збираючись кинутись в материні обійми, але та просто пройшла повз неї, наближаючись до раненого Дервела.

Він валявся поруч із ліжком, хапаючись рукою за закривавлене тім’я. навіть не зводячи руки, вона підняла його у повітря силою думки.

― Я можу розірвати тебе на шматки одним поглядом, ― зронила Прародителька без жодної нотки вагання.

― Тоді зроби це… Ірвін… ― застогнав він, простягаючи руки до невидимої петлі, що душила його.

― Мамо! Він хотів шантажувати тебе мною! ― викрикнула Елуїз.

Ірвін озвіріла іще більше. Відпустивши Дервела, вона не дала йому звалитися на підлогу. Стиснувши руку в кулак, вона пустила у хід могутнє прокляття ― вмить усе тіло Дервела вкрили сотні й тисячі кривавих ран!

Він застогнав. Ірвін кинулася до доньки й, схопивши її за руку, миттю вивела назовні. Секунду подивившись на неї, жінка перевела янтарні очі на будинок. Звідти долинали пронизливі крики конаючого від болю Дервела. Елуїз на мить подумала, що це було занадто жорстоко. Хоч він і був заядлим тираном з бажанням поневолити увесь світ, але це було зайвим. Елуїз воліла, аби він швидше сконав.

Й у ту ж мить Ірвін здійснила її бажання. Клацнувши пальцями правої руки, Прародителька змусила гігантське фіолетове полум’я огорнути будинок разом із мерзотником усередині. Він палав там, це був факт, бо крик, що долинав звідти ще протягом хвилини, був несамовитим. Елуїз дивилася на маму. Здавалося, у ній не залишилося уже нічого людського. Вона навіть не дивилася на пожарище. А невдовзі, коли крик стих і тепер звучало тільки потріскування дерева, Ірвін узяла доньку за руку й обоє обернулися фіолетовим димом.

З’явилися вони із нього на пагорбі у лісі, неподалік від селища, над яким здіймався великий стовп диму.

На секунду відбігши від матері, Елуїз знову підійшла до неї, аби у відчаї проказати:

― Мамо, я така рада…

― Вибачення залиш на потім. Ми…

― Ні, ― відказала дівчина. ― Спочатку вислухай мене.

Ірвін підозріло поглянула на доньку.

― Мамо… це життя приречене на провал! Війна триватиме ще довго! Люди й істоти ночі ніколи не примиряться! Давай обійдемо усе це стороною і будемо тихіше води, нижче трави!

Прародителька схилила голову вбік. З її вигляду було зрозуміло, що вона не була в захваті від того, що донька намагається маніпулювати нею з допомогою колишніх її слів.

― У світі занадто багато тих, хто захоче нам зашкодити, ― зронила Прародителька.

― І завжди буде! Ти усіх не знищиш і… не заволодієш усією силою світу! Прошу тебе, сховай кинджал на дні океану й відмовся від тих кривавих угод, що укладаєш! Давай утечемо і житимемо подалі від усіх!

Ірвін поволі захитала головою. Елуїз уже починала розуміти, що матір не погодиться. Та вона не могла так просто покинути спроби. Тепер усе це було набагато важливішим для неї, аби так просто здатися.

― Мамо, я буду з тобою. Я піду, куди тільки забажаєш. Хочеш, будемо постійно переїжджати. Хочеш, залишимось десь в лісі подалі від всіх. Лиш залиш кинджал і не давай пітьмі ще більше поглинати себе.

Ірвін видихнула. Підійшовши до доньки, узяла її за тремтячі долоні. Елуїз з жахом відмітила, що шкіра матері тепер більше нагадувала шкіру мертвяка.

― Пітьма не має влади наді мною. Ніщо не має. Я найсильніша, чуєш? Я вбережу тебе від усього.

― Ти уже вберегла! ― спалахнула Елуїз. ― Дервел мертвий! ― показала вона рукою на стовп диму вдалині. Та Ірвін навіть не озирнулася.

― Він не єдиний, хто шукає кинджал Прародителя.

― Ніхто не знайде його, якщо люди дізнаються, що він більше не в тебе! Ніхто не переслідуватиме нас, якщо ти відступиш! Якщо зникнеш! Ти ж можеш усе, так? Значить, можеш і зникнути!