Глава 20. Її зненавидить увесь світ, та угоди з нею бажатиме кожен. Частина третя

Елуїз ніжилася у ліжку із тим юнаком. День здавався прекрасним. Пташки шепотіли за вікном, а життя без гіперопіки матері обіцяло бути захоплюючим і повним виключно щасливих моментів. Позіхнувши, дівчина потягнулася до коханого, аби заритися в його обіймах, й запитала:

― Про що ти мрієш, Дервел?

Той повернувся до неї, позираючи в її бездонні світло-голубі очі своїми оливковими. Кутики його тонких губ поповзли догори:

― Щоб ти була щасливою, принцесо.

Елуїз засміялася, вовтузячись у його обіймах. Він провів рукою по її спині, підтягуючи ближче до себе.

― Ні, ― врешті протягнула молода відьма. ― Чого ти по-справжньому бажаєш?

― Не думаю, що тобі це сподобається, ― прошепотів він, цілуючи її в губи. Ненадовго Елуїз прикрила очі, насолоджуючись поцілунком, та, все ж, цікавість перемогла і вона завершила його першою, аби знову поглянути на нього.

― Усе одно, скажи.

― Ну гаразд, ― він ліг на спину і поглянув в стелю. Їхній будинок був досить простим, але на стелі були малюнки ― зі слів Дервела він сам намалював їх у дитинстві. ― Тепер, коли перевертні більше не сила цього світу… люди можуть почати розвиватися. Тільки поглянь, ― вона подивилася на стелю також, ― що можливо у мирні часи. Люди на багато що здатні. От тільки… не такі люди, як зараз. Розбиті, виснажені війною, розгублені й незгуртовані… їм потрібен лідер, потрібен вожак, Ел.

Він поглянув на неї так проникливо, що вона не змогла відвести погляду. Він чинив на неї колосальний вплив, вона могла слухати його вічно. Але зараз їй чомусь здалося, що у його словах був якийсь зовсім не такий як раніше сенс.

― Ти відьма, Ел, ― проговорив він, знову повертаючись до неї обличчям. ― Могутня відьма. І скільки ще могутніх істот є в світі, про яких ми не знаємо. Я завжди думав, що могутні мають триматися могутніх. Як гадаєш?

Елуїз не знала, що потрібно на це відповісти. Її дещо напружувало те, куди заходила ця розмова.

― До чого ти хилиш, Дервел? ― вона повернулася на бік, підперши голову зігнутою у лікті рукою.

― Люди убивають тварин, щоб вижити. Вони тримають у хліву курей і корів, щоб їсти їхні яйця і пити молоко. Коли курка перестає нести яйця, люди її убивають. А опісля їдять її м'ясо. Кури ― вельми корисні тварини, ти не знаходиш? І люди також можуть бути корисними. Нам необов’язково бути з ними жорстокими, адже тоді яйця і м'ясо будуть несмачними. Коли курка має великий вольєр, добру їжу і бігає весь день разом з іншими курками, вона щаслива, а тому принесе більше користі. Саме тому ми не повинні повторювати того, що робили перевертні. Ми можемо бути з ними лояльнішими. Й тоді усі будуть щасливі.

Елуїз відсахнулася, сівши на ліжку. Вона була просто шокована! І усе це несе він, хлопець, якому вона довірилась?! Е ні, вона негайно йде звідси.

І тільки вона надумала зіскочити з ліжка, як він на шаленій швидкості опинився поруч й одягнув щось на її руку. Елуїз висмикнула зап’ястя ― там уже був якийсь дивний браслет…

Страх охопив Елуїз веспоглинаючим потоком, коли закляття відштовхування, яке вона задумала випробувати на Дервелі, не спрацювало. Браслет повністю блокував її магію!

― Насправді, я збрехав, ― беземоційно протягнув Дервел, сидячи на ліжку навпроти неї. ― Розумієш, бути лояльним ― це найгірше. Ти уявляєш, відьми створили цей браслет для того, аби приховувати здібності маленьких відьмочок, щоб їх не забрали і не спалили злі перевертні. Ось що буває, коли ти недостатньо жорстокий із ними.

Зненацька його райдужки засвітилися коричневим і він, схопивши її за праву долоню, випустив чорні кігті.

― Ти… ― брови Елуїз поповзли догори, її охопив дикий жах! ― Перевертень…

― Думала, людство розправилось з усіма? Ну звичайно. Якщо вже ви навчилися таких лазівок, перевертні також не відстали. Чого взагалі вартує їм просочитися у ваші ряди і напасти зненацька? Одначе… Ел, ― він знову звернувся дивним голосом і сховав кігті, очі набули нормального оливкового кольору, ― ця війна триватиме ще довго. Невдовзі усі усе одно житимуть вперемішку. Одвічна боротьба нечисті та людей закінчиться тим, що усіх їх зробить рабами хтось розумніший… хтось… у чиїх руках буде безмежна сила… наприклад, така, як у Ірвін Прародительки…

Елуїз здригнулася. Та розуміла ― утікати немає куди. Якщо Дервел перевертень, то зможе в будь-яку мить наздогнати її і змусити пошкодувати про вчинене. Тільки якби не браслет… дівчина поглянула на руку. Навряд чи вона зможе так просто його зняти…

― Ірвін… ― протягнув Дервел. ― Доволі величне ім’я, як для наймогутнішої істоти. Одначе… у мене є набагато цікавіший варіант, ― наблизившись до Елуїз майже впритул, він проказав до біса моторошним голосом: ― Скажи, Ел, як тобі ім’я Маелор Жахливий?