Глава 19. Її зненавидить увесь світ, та угоди з нею бажатиме кожен. Частина друга

Із своєю новою силою Ірвін розібралася не одразу. Тому, проникнувши на територію помістя перевертнів і відібравши у них свою доньку, вона ненароком усе підпалила. Вогонь обернувся величезною будівлею, забираючи життя не лише у ненависних тиранів, а й їхніх в’язнів, серед яких було й чимало інших дівчат-відьом. Більше того, вогонь цей було просто неможливо погасити. Вірні раби кидалися гасити й самі гинули там, допоки інші не второпали, що рятувати уже немає кого і що.

Вогонь палав у помісті перевертнів селища Північна Блискавиця декілька днів. Впродовж цього часу селяни могли думати тільки про одне. Що ж станеться, коли у столиці дізнаються про цю подію?

Ірвін та Елуїз не виходили з власного будинку ось уже декілька днів. Перші два дні донька відпочивала після полону, на третій же почала задавати запитання.

Ірвін сиділа перед побитим дзеркалом на імпровізованому туалетному столику й розчісувала щіткою своє густе чорне волосся, що, здається, після її становлення Прародителькою стало тільки кращим.

― Мамо, ― звернулася Елуїз. З вигляду їй було років чотирнадцять, і, хоч вона й видавалася дрібною та молодшою, розуміла усе, схоже, краще, ніж на свій вік. ― Чому ти раніше не сказала, що також відьма?

Ірвін мовби струмом пронизало від цього раптового запитання. З часу повернення з полону вони не розмовляли, і це було її перше запитання?! Припинивши розчісувати волосся, Ірвін повернулася до доньки й відповіла:

― Я не відьма.

Зовнішньо вона іще не встигла змінитися так сильно, як попередній Прародитель. Хоч у неї тепер і були янтарні очі, вона навчилася легкому магічному трюку й робила їх звичайними. То була маленька ілюзія, та, принаймні, це був хороший спосіб приховати те, що з нею насправді трапилося.

Елуїз засовалася на старому ліжку. Підібгавши одну ногу під себе, вона зиркнула на матір проникливим поглядом батьківських світло-голубих очей і запитала:

― Тоді як тобі це вдалося? Спалити усе помістя?

Звісно, у неї не було відповіді на це запитання відмінної від правди. То була її сила. Колосальна могутня сила, яку вона досі ще толком не навчилася контролювати. Знову повернувшись до дзеркала, Ірвін узяла розчіску в руку, але Елуїз уже була позаду неї.

― Мамо, що ти від мене приховуєш? Ти…

Ірвін розвернулася, аби запевнити її:

― Я нічого не…

Та один вдалий помах руки ― і магія, що приховувала янтарні очі, зникла. Елуїз ступила крок назад, відмовляючись вірити власному зору.

― Ти… ― схопилася зі стільця Ірвін. Як же вона могла про це забути! Її донька ж відьма і… вважати, що вона не розвиває свої здібності тайком від неї було верхом безглуздя…

За долю секунди Прародителька опинилась поряд із донькою і, навіть не здивувавшись власній швидкості, схопила її за руку й притиснула до протилежної стіни будиночка, котрий від цього ледь не розвалився:

― З яких пір ти практикуєш магію?! Ось через це тебе й схопили!

Елуїз же вдивлялася у її янтарні очі і не могла зрозуміти…

― Що ти таке?!..

Ірвін кліпнула, усвідомлюючи, що картина, яку зараз бачить її донька перед собою, точно не така, як їй би хотілося. Вона ступила крок назад, відпускаючи доньку. Усвідомлення власної потворності поглинало Прародительку. Вона відвела погляд убік, ловлячи своє відображення у розбитому навпіл дзеркалі. Безсумнівно, її образ наводив жах. Вона виглядала могутньою. Але це було не те обличчя, яке повинна бачити її донька.

Одначе Елуїз неспішно наблизилася до матері. Очі її оцінююче пробіглися по ній, а уста зронили:

― Мамо… ти можеш знищити їх? Усіх перевертнів?

Ірвін різко поглянула на доньку. Перевертні були силою, вони тримали людей у страху. Але це було так, бо люди не мали доступу до зброї, здатної їх здолати. Якщо вона винищить перевертнів, люди не будуть їй вдячні. Вони боятимуться її, вона стане для них новою загрозою. Елуїз іще замала, аби це розуміти. Поглянувши на чохол на своєму поясі, у якому був схований єдиний кинджал у світі, здатний її убити, Ірвін підвела очі на доньку і сказала:

― Я не буду цього робити. Тепер ми повинні бути тихішими за воду й нижчими за будь-яку траву.

Почувши відмову, Елуїз ошелешено поглянула на матір.

― Але… але те, що ти зробила із помістям… сила, якою ти…

Ірвін зненацька знову накинулася на доньку й обхопила її руками за плечі:

― Так, у мене є сила! До біса могутня сила, ясно?! Уздрівши її, вони зажадають її! Будь-яка магія не дається даром, Елуїз! Плата, яку нам імовірно доведеться понести за принесення недовгочасного загального миру… повір, ― очі Ірвін зіщулились, брови полізли догори, здавалося, у ту мить все ще існувала та сама бідна селянка Ірвін, що більше за все жадала захистити свою доньку: ― Це не те, що нам потрібно. Це не те, що я хочу, аби ти бачила.

Елуїз уважно дивилася на маму. Секунду помовчавши, вона захитала головою й скинула її руки зі своїх плечей.

― Ти така ж, як і батько. Ти просто боїшся взяти відповідальність у свої руки. Боїшся зробити що-небудь.

Ці слова моментально вивели Ірвін із себе. Схопивши дівчину, що уже збиралася відійти, вона різко розвернула її до себе: