Глава 17. У будинку відьми розкриється істинна сутність того, в чиїх руках сила шалена. Частина четверта

Давіс та Лісанна були готові до того, що павук проковтне їх цілком, або роздере на шматки, та зненацька під дією невідомого відьомського закляття опинилися просто у будиночку, неподалік від стола, заваленого різноманітною їжею з людського м’яса.

Уздрівши їх двох до чортиків переляканих і вчеплених один в одного, Веймонд поспішив підбігти до Релі:

― Ваша Величносте, зупинися! Вони повернули Давіса й Лісанну!

Обличчя принцеси залишалося цілковито сконцентрованим на удушенні відьом. Очі виглядали скляними й зовсім не кліпали. Вона мовби пропилювала їх поглядом, пробираючись все глибше і глибше до підсвідомості, воліючи цілковито звести з розуму. Видовище так і віддавало моторошністю. Веймонд, стривожившись, схопив її за плече:

― Ваша Величносте!

Дивний голос пронісся у голові Релі: «Ну то як? Бажаєш зупинитися, чи продовжимо? Тобі ж це так подобається, чи не так? Ці відьми наважились вважати тебе і твого Короля Скорпіонів абсолютними слабаками… вони шантажували вас… вони заслуговують повільної смерті…»

Обличчя принцеси злегка смикнулося, мовби вона намагалася прогнати нав’язливу думку подалі. Та все ж, її холодність нікуди не зникла.

Рука відьми Віоли знову заворушилася ― цього разу паралізуючі чари зникли із Кіари. Схопившись і зрозумівши, що врешті може рухатися і, більше того, говорити, Кіара підскочила до де Вантелл:

― Релі, зупинися!

Вона спохвату перезирнулася з Королем Скорпіонів. Обоє виглядали стривоженими.

― Що в біса… ― пробубнів Давіс, неквапом підводячись і машинально простягаючи руку Лісанні. Та не спішила за неї хапатися… відколи це він взагалі подає їй руку?!

І тільки дівчина задумала схопитися, як він прибрав руку і викрикнув:

― Вей, що відбувається?!

Веймонд його не чув. Наблизившись до Релі, він поклав руки їй на плечі і помалу проводив ними до передпліч:

― Ваша Величносте, чуєш? Це я. Я не дам тобі знову звернутися до пітьми. Залиш це, тобі не потрібно показувати їм силу. Наступного разу це зроблю я, гаразд? ― він говорив це шепітно, але так чуттєво, що по шкірі Релі пройшлися мурашки.

І, хоч дівчина і не подавала виду, проте чудово його чула.

Втім, у голові звучав й інший голос: «Наступного разу? Ось поглянь, зараз він не в стані, бо кинувся під удар замість тебе. А він іще не раз захоче це зробити, якщо ти і далі дозволятимеш. Ти ж така могутня, в твоїх руках сама пітьма. Дозволь же їй вийти. Ти будеш нездоланна. Знову».

Відмовитися було вкрай важко. Тьма мовби і дійсно оволодівала нею. Ширилась тілом поступово, прокрадаючись до мозку і збираючись заволодіти ним цілком і повністю. Опір здавався безглуздим, адже голос мав рацію… вона слабка без сили пітьми, без неї вона не може захистити тих, хто їй важливий… без неї Король Скорпіонів знову…

Але тоді вона відчула не лише дотик його рук на своїх плечах, він буквально обійняв її ззаду. До лівого вуха долинув впевнений шепіт:

― Навіть не думай, Ваша Величносте, ― його голос був сповнений сильними емоціями, він мовби з кожним словом відривав від себе кривавий шматок. І все ж, цей шепіт був наймилішим, що чуло вухо принцеси за останній час. ―  Я сам заберу усю твою пітьму, якщо ти надумаєш знову їй піддатися. Ти не будеш більше одна, ніколи, чуєш? Ти… ― він уже торкнувся її ліктів і спробував опустити руки, аби вона більше не душила відьом. ― Ти найсильніша з усіх, кого я коли-небудь знав, Ваша Величносте. Найсильніша… і без пітьми, чуєш?

І без пітьми…

Наче луною його слова прокотилися у її голові.

«Неправда, ― проказав голос. ― Згадай, як ти нищила ворогів, як ти косила цілу армію. Як ти була готова знищити і його. Маелора Жахливого. А це ж усе одно буде знову. Ваша із ним зустріч. Ти не здолаєш його без пітьми».

Грудна клітка Релі напружено підійнялася. На видиху руки ослабли, дозволили Веймондовим міцним долоням опустити їх униз. Ефект сили було моментально скасовано. Відьми упали на підлогу, уривчасто хапаючи повітря.

Неабияке сум’яття охопило принцесу шорстким клубком. Озирнувшись до Короля Скорпіонів, що обіймав її ззаду і тримав за обидві руки, вона запитала:

― Що ста…

Але він уже обійшов її, аби сховати від проклятих відьом, що таки звелися на ноги, й готувався проказати щось неймовірно загрозливе і лихе, як Кіара випередила його:

― А тепер відповідайте, хто ви в біса такі і для чого нас сюди заманили!

Обидві відьми все ще важко дихали. Але Віола таки зібралася й, притримуючись за повалену шафу рукою, виголосила:

― Ми з сестрою живемо тут уже давно. Та перед цим ми жили на Лантеї. З виду так не скажеш, але нам… більше трьох тисяч років…

Кіара аж очі округлила. Три тисячі?! Вона поглянула на свої пальці, наче намагаючись щось порахувати… Відьма від того лиш лихо посміхнулася, вирівнюючись і говорячи уже впевненішим голосом:

― Магія ― штука непроста, і не береться нізвідки. Та за правильного користування можливо все, чого душа забажає. Нам потрібна була ця дівчинка, ― вказала вона на Кіару, яка від цього аж підскочила, припинивши рахувати. ― І її нестримна магічна сила, енергія вогню… ― аж із захопленням проговорила відьма, ― наймогутніший елемент, вистачить надовго…