Візуалізація ― глава 4

Адріель нервово ходить вежею

Ровен Едел продовжував сидіти в кріслі, спершись однією рукою на стіл для стратегічних планувань.

Почесавши свою невеличку блондинисту борідку, він проказав:

― Що це в біса було? Якого чорта вона усе розпатякала?

Адріель просто захитала головою, мовби зовсім не реагуючи на сказані слова.

― Вона ж… ― Ровен опустив руку, аби поглянути на королеву. ― Королева хаосу навіть не змушувала її казати правду силою свого кинджала!

Зненацька Адріель мовби осяяло. Вона різко зупинилася й витріщилася на лорда. Дивилася вона так секунд з двадцять, після чого уста її якось неспокійно прошептали:

― Кинджал…

― Що? ― на обличчі Ровена відобразилося нерозуміння.

― Це він, ― Адріель швидко підійшла до столу, поклала на нього обидві руки. Обличчя її виглядало напрочуд крижаним. ― Це точно він, Ровене.

приміщенням роздався колючий дещо божевільний голос:

― Доброго ясненького дня-чи-то-уже-вечора, любі друзі півночі! ― всередину напрочуд швидко увірвалася темношкіра жінка із пишною копною довгого кучерявого волосся. Одягнена вона була у все шкіряне, і прикид у неї був, відверто кажучи, надміру відкритий.

Адріель озирнулася із одним зі своїх найбільш крижаних виразів обличчя.

― Доброго дня, Ваша Величносте, ― обличчя новоприбулого аж сяяло фальшивою ввічливістю. Уклонившись королеві Нордесте у характерному поклоні із складеними перед собою кулак до кулака руками, Даріен поспішив звернутися й до її супутника: ― Ваша Світлосте лорд Ровен.

― Ваша Ясновельможносте? Як… чому мене не було попереджено про ваш візит? ― виказала без найменшої долі невпевненості королева Нордесте.

Та замість того, аби зауважити, що цим мали б опікуватися слуги, Даріен зауважив:

― Ваша Величносте, справа надто нагальна, аби пам’ятати про формальності. Із мого замку було викрадено важливу річ.

Адріель виструнчилась. Непохитність осяяла її обличчя щільною пеленою.

― Сумніваюся, що вам слід шукати втрачене на території мого королівства.

Даріен парирував, з обличчя його не сходила ледь помітна крихітна усмішка:

― Правду кажучи, ноги моєї не було б на вашій території, якби річ ця не була виняткової важливості.

Адріель ж залишалася цілковито холоднокровною:

― У такому разі, чи слід мені вважати даний візит прямим звинуваченням у крадіжці?

― Ну що ви, Ваша Величносте. Ми з вами дорослі люди. До того ж, у мене є чіткі представлення вважати, що до крадіжки не причетний жоден із вашого народу.

Ліва брова Адріель струнко підскочила догори:

― Тоді що ж ви тут робите, Ваша Ясновельможносте?

На обличчі Даріена матеріалізувалася уїдлива усмішка. Вона вкрай не личила його ще зовсім юнацькому обличчю. Він швидко перевів тему:

― Вам вдалося з’ясувати те, задля чого ви притягнули сюди Аврелію де Вантелл?

Адріель і собі злегка підтягнула кутики рота, одначе, у її випадку у поєднанні із крижаним поглядом це виглядало загрозливо:

― З чого б мені обговорювати це із вами, Ваша Ясновельможносте?

― Ваша Величносте, ваша угода з Прародителькою Ірвін добігає кінця. Плата за зберігання тіла вашого батька у напівмертвому стані скоро застане вас. Чи не для цього ви заманили сюди Аврелію де Вантелл… аби дізнатися, як розібратися із Прародителькою Ірвін?

― Розібратися із Ірвін? Аха-ха, ― несподіваний нервовий смішок швидко видав Адріель, вона моментально усвідомила що цей чоловік якимось чином знає про неї усе. ― Та хіба мені вам про це говорити ― хіба ж існує у світі річ, здатна нанести шкоду Ірвін-Прародительці?

Даріен злегка нахилив голову вбік:

― Ви мені скажіть, Ваша Величносте. Боячись за своє життя і майбутнє свого королівства (ох, хіба ж зможе хтось із ваших молодших правити північчю у такому віці?!), ви дослідили це питання вдаліше, ніж будь-хто з моїх найкращих підданих.