Візуалізація ― глава 3

Лісанна й Давіс сваряться

― Ей-ей, ― нервово забелькотіла принцеса, стараючись привернути увагу трійці, що вступила в жорстку сутичку. ― Це ж усе геть неважливо… яка ж різниця, хто кого як назвав… ми у джунглях невідомо-де, ледь відбилися від монстрів… і до того ж… на мені і справді немає поранень… як собака, точно… ― сказавши це, принцеса невинно всміхнулася.

Та хто б знав, що в ту ж мить Лісанна й Давіс обернуться уже до неї із зловісними фізіономіями:

― ЯК СОБАКА?!

Кіара так і отетеріла:

― Е? Тепер… тепер-то на неї накинулися?! ― та її уже не чув ніхто з них. Лісанна й Давіс злетіли з місця, несучись просто до не менш шокованої Релі. Кіара швидко уторопала: ― Е ні, це не можна просто так лишати… АНУ НЕГАЙНО ПРИПИНІТЬ ЦЕЙ БАЛАГАН!

Кіара ледь не спалює ліс

― Ей, що ти натворила?! ― заволала Лісанна.

― Ти ж спалиш увесь ліс! ― викрикнув Давіс, ховаючи свій меч.

У повелительки вогню не знайшлося нічого іншого, окрім розгубленого і майже зовсім невинного:

― Ой…

Релі намагається погасити полумя з допомогою своєї магії

Релі знала, що повинна прокинутися. Вона не може змушувати їх хвилюватися знову. Вона повинна негайно…

Але щось щосили тягнуло її вниз. У чорноту. Ця чорнота існувала щоразу, коли вона перевантажувала свої можливості. Коли використовувала занадто багато магії. Алевіати. Мабуть, це вони. Цікаво, що ж буде, якщо вона дозволить собі провалитися у чорноту. До сих пір їй щастило не втрачати свідомість і повністю контролювати процес. Та тепер вона наче просто плила за течією… і провалювалася все далі й далі на глибину.

Аж тоді залунав невідомий жіночий голос: «Розслабся… довірся течії… на глибині тобі буде комфортно».

«Піддайся тому, що відчуваєш. Твоя сила огорне й зігріє безкінечний холод твого тіла… дозволь їй це зробити. Дозволь себе наситити…»

«Дозволь… дозволь… дозволь…»

Враз темрява перед очима змінилась світлом. Релі блискавично отямилася.

― Ху-ух! Слава Всюдисущому, ти жива! ― вигукнула Кіара, відкидаючись назад на колінах.

― Що з тобою трапилося, Ваша Величносте? ― стривожено виказала Лісанна, зазираючи у виснажене обличчя принцеси.

Релі все ще перебувала у деякому здивуванні від того, яким реальним все здавалося щойно у її голові, та швидко приборкала емоції й відказала спокійно, як завжди після чергового жаху:

― Нічого неймовірного. Всього-на-всього невеличке перевантаження. Я дещо не розрахувала свої сили, тож, скоріше за все, алевіати просто мене «вимкнули», ― вона поглянула на обидва своїх зап’ястя ― чорні лінії алевіатів тепер сяяли яскраво-оранжевим полум’ям, мовби і дійсно щойно були активовані в повну силу. ― Але тепер усе гаразд, ― проказала вона вкрай спокійно і ввічливо, встаючи на ноги. ― Нам слід розібратися, де ж це ми опинилися і як нам повернутися назад.

Усі розмовляють про насущне 

― Цього не може бути, ― замахала головою Лісанна якось вкрай емоційно. ― Ні. Ні… Даріен… позашлюбний син твоєї мачухи, Маріетти де Вантелл, зійшов на трон Медіаносу, попередньо здолавши Маелора Жахливого. Він уклав угоду з Ірвін, він здолав його… Маелор Жахливий мер…

Та Релі продовжувала хитати головою. В очах її було стільки болю від згадки про цього мерзотника, що вона навіть не наважувалася озвучувати бодай щось уголос.

― Ні! ― якось раптово і дуже відчайдушно вигукнула Лісанна. І раптом кинулась просто до Релі, хапаючи її за одежу й викрикуючи: ― Скажіть мені, що це неправда, Ваша Величносте! Скажіть, бо Веймонд запевняв мене, що це так, що я зовсім скоро побачу свою сестру!