Глава 8. У світлі багаття на березі моря її полонять безмовні почуття

Небезпідставно незаперечним був факт, що Релі володіла здатністю блискуче контролювати свої емоції перед обличчям небезпеки. Це вміння не існувало в неї з самого початку, воно розвинулося в ході великої кількості пережитого стресу та переживань, інакшими словами, з часом емоційна і жвава принцеса обзавелася міцним залізним панцирем, крізь який назовні не проступали жодні негативні емоції. Вона не дозволяла собі плакати, не дозволяла й тривожитися, тож згодом під час будь-якої з небезпек навчилася триматися абсолютно спокійно й стійко. Ба більше, вона могла дозволити собі усміхатися в обличчя могутнім ворогам й вести спокійні розмови перед обличчям жорстких небезпек.

Та увесь цей багаторічний досвід вмить звівся нанівець, коли очі донині всемогутнього Короля Скорпіонів ось так от безсило заплющилися, а сам він обм’як на її руках. Вона могла думати, що тримає усе під контролем, що ніщо не здатне стривожити її, викликати справжнє хвилювання… та тепер він непорушно лежав у її руках, і вона не могла не дати волю емоціям:

― Вей? ― жодної відповіді. Принцеса потрясла його. Бачила, що регенерація працює ― дрібніші рани почали потрохи затягуватися. А це означало, що він боровся. Але ж чому… ― Чому ти не прокидаєшся?

Вона на секунду згадала момент, коли вони опинилися на дні підземного озера, і Веймонд вдавав, що потонув, аби вона зробила йому дихання рот-в-рот.

― Це не смішно, чуєш? ― із ноткою роздратування вигукнула принцеса. Усі інші не наважувалися зронити ані слова. Лиш поволі сходилися довкола них.

Принцеса водномить відчула себе абсолютно безсилою.

― Що ж таке, чому… Для чого… для чого ти узагалі це зробив?! Для чого кинувся під те кляте закляття?!

І замовкла. Кожен вдих давався їй з трудом. Вона очікувала, що усе це ― черговий жарт, що він зараз розплющить очі й сміятиметься з того, що вона повірила.

Але нічого подібного не відбувалось.

На його тілі уже зцілились усі видимі рани, утворені могутнім закляттям, тож принцеса… узагалі не розуміла, що відбувається.

― Вей? ― опісля довгої паузи проронила Релі голосом уже повним цілковитого приречення. Очі її сильно тремтіли, на них починали проступати ледь помітні сльози. ― Вей, що з тобою?! Ти ж такий могутній, ти казав, що тобі все під силу!

Обличчя принцеси пливло просто на очах. Вона готувалася дати волю емоціям цілком і повністю, як поруч опустилася Кіара. Поклавши долоню на грудну клітку Веймонда, сорочка в ділянці якої була розірвана, вона на секунду заплющила очі. А тоді проказала, сумно позираючи на Релі:

― Я так і думала. Це закляття ― Червона Меланхолія. Смертельне для людей та звичайних заклинателів. Відьми можуть спробувати себе розчаклувати, перевертні ж та… веркастри, ― вона проковтнула слину, на секунду позираючи на нерухоме обличчя Короля Скорпіонів, ― повинні сподіватися лиш на свою регенерацію. У арсеналі моєї матері завжди було декілька таких заклять, аби знищувати своїх ворогів. Як на мене, найогидніший спосіб здолати противника. Релі, ― опісля короткої паузи звернулася Кіара, позираючи в очі принцесі, аби та почула кожне сказане нею слово: ― Король Скорпіонів справиться із цією дурнею, чуєш? Дай йому добу, і завтра він буде, як новенький, гаразд? ― і всміхнулася найдоброзичливішою із усіх своїх посмішок.

Релі хотіла вірити Кіарі. Точніше, цього хотіла розсудлива її сторона. Принцеса думала, що відтепер у ній є лише така сторона. Завжди реагувати на все розсудливо. Якщо добряче поміркувати, із кожної ситуації є вихід, жодна проблема не варта хвилювання. Одначе… якщо вона так сильно хоче вірити словам Кіари і вважає їх цілком обґрунтованими, чому ж її серце і далі так сильно калатає? Чому вона продовжує нервово стискати руками його порвану у кількох місцях сорочку? Чому її очі бігають туди-сюди й так сильно хочуть плакати?

Відколи…

Відколи вона встигла так сильно до нього прив’язатися?!

― Гей, народе! ― пролунав голос Давіса. Коли Релі підвела очі, то навіть не одразу второпала, що уже наступила ніч. Вона огорнула ліс непроглядною пітьмою, принцеса могла бачити виснажене обличчя непритомного Короля Скорпіонів лише тому, що Давіс раніше сотворив декілька світлових сфер, і вони продовжували літати поруч із ними. Тепер же він звідкись повернувся. ― Там, за деревами, схоже, пляж! Гадаю, логічніше буде заночувати там, адже тут ми як на долоні!

Відповідь йому дала лише Кіара. Вона сказала, що допоможе перенести Дзеркало, і вони, скориставшись якоюсь магією, зменшили його і взяли з собою.

Невдовзі усі вони опинилися на березі моря. Пляж був досить широким, а вид із нього відкривався справді вражаючий. Вдалині на горизонті безкрайнього моря починав сходити великий срібно-фіолетовий місяць. Ніч була абсолютно безхмарною, небо всіювали тисячі яскравих зірок. В якусь мить Релі подумала, що узагалі не запам’ятала моменту, як вони перенесли сюди Вея. Але зараз він лежав на саморобній лежанці з гілок та листь перед невеличким вогнищем. Вона сиділа поряд із ним, не відпускаючи правої руки із тканини його сорочки в ділянці нижньої частини лівого плеча. Дивилася на вогонь й майже не кліпала.

Кіара напрочуд швидко лягла спати дещо далі навпроти них; Давіс же назбирав іще сухого гілля для багаття і врешті примостився поряд з Лісанною, що так само як і Релі непорушно вдивлялася у полум’я.

― Потрібно, щоб хтось чергував на випадок, якщо місцеві тварюки знову вирішать нас потривожити, ― проговорив Давіс.