Глава 7. Четвірка в лісі знаходить себе у пастці невидимого ворога. Частина третя

Здавалося, що в цей удар він вклав усю свою силу, та це була лиш малесенька її частинка. І принцеса була єдиною, хто це розумів. Сила Короля Скорпіонів була колосальною. Імовірно, десь такою, як у неї, коли на ній ще не було алевіатів.

На секунду принцеса замислилася про те, а як же він дає раду усій цій пітьмі? Вона ж не справилася. Вона гадала, що зможе контролювати усе, тримати під владою усю свою силу… та в кінці кінців ось де вона опинилася. Із алевіатами на руках бозна-де у лісі, повному жахливих монстрів. Про Короля Скорпіонів ходили різні чутки. Та в її очах він безсумнівно був вартий поваги. Вона як ніхто інший знала, наскільки важко контролювати пітьму і не піддатися її впливу, не дати себе поглинути.

Взісь! Ефектний помах магічних ланцюгів ― в один присіст Веймонду вдалося знищити одразу двох монстрів. Давіс та Лісанна розвернулися ― ще мить тому позаду них щось було, воно точно загрожувало їм, та тепер не лишалося ані спогаду…

― Обережно! ― заволала Кіара, не відводячи погляду від істоти, що стояла перед Релі. ― Ці штуки змушують забувати про їх існування кожного разу, коли ми відводимо погляд! ― нашвидкуруч дівчина запалювала пальцем вогонь, аби пройтися ним по своїй шкірі й зробити чергову відмітку про зустріч із потворою.

Де Вантелл вдалося блискавично приборкати свої емоції. Одного помаху руки виявилося достатньо, аби Чорна смерть притягнулася в її руку. Принцеса не відводила очей від потвори ні на мить. Стиснувши кинджал у руці, спрямувала уперед:

― Що вам потрібно? Говори правду!

Це був не просто наказ. Кинджал Релі володів магічними здібностями, й у того, хто піддавався закляттю правди, не існувало жодного іншого шляху, окрім як скоритися.

Веймонд, що стояв поруч із своїми вірними слугами, поволі обертався. Він мовби відчував, що щось не так, та монстра не бачив. Клята тварюка йому не показувалася.

― Я більше не бачу його! ― із жахом викрикнула Кіара. ― Всюдисущий… аха-ха-аха-ах…

Лісанна й Давіс поволі наблизилися до неї. Веймонд також нічого не бачив, а тому підійшов до Релі із ледь чутним шепотом:

― Ваша Величносте?..

Здавалося, монстр мав над нею цілковитий контроль. Принцеса не кліпала, руку з кинджалом не опускала, але і тварюка не говорила правди.

― На нас це не подіє, ― пролунав голос у голові Релі. ― Ти чудово це знаєш. Ми… не з цього світу.

Обличчя Релі не здавалося здивованим чи таким, що збиралося з’ясовувати деталі. Мовби вона і справді знала. Знала усе, що ховалося за сенсом сказаних чудовиськом слів.

― Ти маєш нас впустити, Релі. Маєш дати волю своїм бажанням. Тільки так ти зможеш з усім справитися.

― Ні, ― зненацька проказала Релі, хитнувши головою. ― Вас не може тут бути. Я точно знаю. Це… обман.

Король Скорпіонів поволі насупився. Про що вона узагалі говорить і… з ким?

Зненацька принцеса звернулася до всіх, все ще не відводячи погляду від істоти перед собою:

― Вони усі тут. Більше десяти потвор. П’ятеро по одну сторону, іще стільки ж, чи більше, справа від мене. Вони ховаються від нашого погляду, вони жахливі, але їх можна перемогти.

― Та ну, справді? ― роздалося у її голові пронизливе шепотіння. ― І як же ти збираєшся перемогти нас, принцесо?

― Ось так, ― спокійно сказала Релі й заплющила очі.

Здавалося б, вона мала негайно забути про існування монстрів. Вони могли б знову сховатися від її погляду і робити що завгодно. Та дещо вони все-таки упустили.

― Усім увага! Потвори не невидимі! Вони лише обманюють наш зір, ховаються у полі нашого периферійного зору! Управляють нашою пам’яттю, але повністю сховатися вони не можуть! Дивіться так, мовби не дивитесь уважно! Дозвольте вашому зору розслабитися й зробити усе за вас! Вони поруч, у полі периферійного зору, там, де звичайно ми ніколи не дивимось!

Не було жодного сумніву, що у момент цих слів Кіару, Давіса й Лісанну пронизав кошмарний страх. Наважитися подивитись периферійним зором було тим іще завданням…

Та Веймонд справився із ним блискуче. Як і Релі. Атакувавши світлом та пітьмою, вони й не завважили, як опинились спина до спини. На секунду ця ситуація нагадала Релі ту саму бійку в барі, момент, коли вони вперше зустрілися опісля тривалого часу.

На обличчі Короля Скорпіонів з’явилася ледь помітна усмішка.

― І подумати не міг, що це знову трапиться.

Битися й говорити виявилося не так просто ― оскільки доводилося розфокусовувати зір і дивиться по периферії й при тому ще правильно цілити магією, думати про сказане вголос просто не виходило:

― Що ти маєш на увазі?!

― Маю на увазі нас… ― Веймонд на секунду зробив паузу, аби підстрелити згустком пітьми одного з монстрів, що наступав із джунглів. Тоді ж обернувся до Релі, аби поглянути просто їй в очі: ― Ми знову вв’язалися у бійку!

Миттю на обличчі принцеси засяяла усмішка. Веймонд усміхався так само безтурботно. Релі чомусь сильно захотілося сміятися. Помахом магічного ланцюга Король Скорпіонів знешкодив іще одного монстра, що намагався простягнути до них свої противні лаписька.