Глава 3. Сховавшись від очей мандрівників, зла сила причаїлася в пітьмі

― Релі!

― Ваша Величносте, ти в порядку?! ― Лісанна й Кіара опинилися поруч швидше, ніж Релі встигла нормально розплющити очі, перед якими все пливло.

Ворог знешкоджений. Це було перше, що вона зрозуміла, угледівши вдалині розірвані шматки крокодилячої плоті. Разом з цим зауважила також і те, що інші крокодили із озера наступати більше не збирались ― вочевидь, епічне знищення найбільшого з них викликало у них незбориме бажання відступити.

― Релі?! ― обличчя Кіари виглядало аж надто стривоженим. ― Як ти себе почуваєш?!

Принцеса спробувала підвести праву руку. Важко. Аж надто важко.

Здається, щойно вона виснажила геть усі допустимі їй на даний момент магічні сили. Кіара, напевно, звинувачувала у цьому виключно себе, хоча чорту було зрозуміло, що у цій всій ситуації винними були лише крокодили-переростки.

Боляче… Релі зціпила зуби. Алевіати знову нагадували про себе… стискали її руки, а заразом і тіло, демонструючи ― а далі тобі, крихітко, зась. Тільки й спробуй іще скористатися силами, і будуть ой які непереливки!

― Можеш встати??? ― Кіара здавалася вже занадто турботливою.

― Гей, ― тут же відбила її руку Лісанна, вишкірившись у зловісній гримасі. ― Не спіши! Вона може бути поранена…

Релі довелося зціпити зуби іще більше, аби продемонструвати якомога більш невимушену усмішку із арсеналу можливих:

― Я правда в порядку…

Кіара зреагувала на Лісанну вороже ― відсахнулася, склала руки на грудях і відчеканила:

― Які іще поранення? Релі ― веркастр. Усе заживає, як на собаці!

Релі відчула, як по її тілу пронеслося дивне відчуття. Здається, саме так відчувалося наближення тотального жаху. Воно відобразилося на обличчі Лісанни крижаним ступором.

Собаці? Ця жалюгідна мерзенна вогняна психічка назвала Її Величність спадкоємну принцесу собакою?! У її присутності?!!

Авжеж, вона не сміє!

В одну мить Лісанна оголила свій батіг, що тут же розгорнувся на відстань кількох метрів. Очі Кіари аж на лоба полізли:

― Е? Ти що ро…

Але тут же їй довелося оборонятися ― батіг розсік повітря, готуючись знести повелительку вогню з ніг!

І тільки Релі задумалася, як їй їх розбороняти, як із лісу долинув пронизливий крик Давіса, котрий щодуху гнав сюди:

― Що тут відбува-ається?!

Лісанна не змусила себе довго чекати. Ефектно розсікши батогом повітря, вона виступила навпроти Кіари:

― Це все вона! Вона назвала Її Величність собакою!!

Очі Давіса так і наповнилися люттю, він оголив меч:

― Що-о?!

Ох-х! І хто б знав… хто б знав, що вартує їй бодай появитися на очі цим двом вилупкам, як вони на рівному місці зчинять бійку! І не просто між собою, як зазвичай, а із взагалі ні в чому не винною Кіарою! А вона, взагалі-то, королева Мерідії!

Довелося зібрати усі свої сили, аби підвестися, тримаючись за стовбур дерева.

― Ей-ей, ― нервово забелькотіла принцеса, стараючись привернути увагу трійці, що вступила в жорстку сутичку. ― Це ж усе геть неважливо… яка ж різниця, хто кого як назвав… ми у джунглях невідомо-де, ледь відбилися від монстрів… і до того ж… на мені і справді немає поранень… як собака, точно… ― сказавши це, принцеса невинно всміхнулася.

Та хто б знав, що в ту ж мить Лісанна й Давіс обернуться уже до неї із зловісними фізіономіями:

― ЯК СОБАКА?!

Кіара так і отетеріла:

― Е? Тепер… тепер-то на неї накинулися?! ― та її уже не чув ніхто з них. Лісанна й Давіс злетіли з місця, несучись просто до не менш шокованої Релі. Кіара швидко уторопала: ― Е ні, це не можна просто так лишати… АНУ НЕГАЙНО ПРИПИНІТЬ ЦЕЙ БАЛАГАН!

І тільки вона заволала, як із обох її рук вирвалися вихори полум’я, кидаючись на землю, повну сухого листя. Воно блискавично спалахнуло, охоплюючи територію довкола усіх. Певна річ, увагу було привернуто моментально.

― Ей, що ти натворила?! ― заволала Лісанна.

― Ти ж спалиш увесь ліс! ― викрикнув Давіс, ховаючи свій меч.

Кіара усвідомила це лише зараз. Полум’я спалахнуло із неабиякою силою, охоплюючи все нові і нові ділянки сухого листя, а за ним ліани та інші рослини довкола… здавалося, цей ліс мав би бути вологим, а отже, не мав би горіти так швидко, але це відбувалося просто на очах!

У повелительки вогню не знайшлося нічого іншого, окрім розгубленого і майже зовсім невинного:

― Ой…

― Лісанно, Давісе! Потрібно запобігти пожежі! ― закричала Релі, розглядаючись довкола.

― Запобігти?! ― пхикнув Давіс. ― Та цей ліс палає, наче сірник!

Релі заводила очима туди-сюди… і справді, в такому лісі не слід було Кіарі задіювати свої сили… і так вже дивно… вологість тут шалена, а все палає, наче в пустелі…

Принцеса окинула очима друзів. Іще кілька секунд і вони опиняться у вогняній пастці, вибратися із якої зможе лише Кіара, вогонь якій, очевидно, не зможе зашкодити. Поглянула на обличчя розгубленої повелительки вогню… у її руках величезна сила, це правда, та уміння нею управляти…