Візуалізація ― глава 23

Астрід звільняється і виявляє себе оточеною цілою зграєю вовків

Релі розправляється з охороною камери

Релі бігла щодуху. Бігла так швидко, як могла. Згідно з планом, продуманим ними з незнайомцем, вона мала якомога скоріше вибратися звідси і привести допомогу. Та от тільки… швидко принцеса усвідомила, що не розпитала у незнайомця про найважливіше ― як же, в біса, звідси вибратися?!

― Що за лайно?! ― зрештою вилаялась вона, зупинившись на черговому роздоріжжі. Усі печерні коридори були освітлені факелами, та, як на зло, усі вони були як один, і принцесі здавалося, що вона просто-напросто ніколи звідси не вибереться!

Вибравши хід навмання, вона знову почала бігти. Босі ноги швидко замерзали від вогкої землі під ступнями, та бажання вибратися на свободу перевищувало усі незручності…

Аж ось принцеса побачила світло і…

Знебачки вибігла просто у… тронну залу Короля Скорпіонів.

Це стало зрозуміло із того, що під ногами замість багна раптово виникла чорна блискуча плитка і вона, не помітивши того, проїхалась по ній і гепнулася, а тоді вже уздріла, що валяється неподалік від трону Його Високості.

Він сидів там непорушно, мовби саме чекав на неї.

І образ у нього, здається, був іще величнішим, ніж на святі Миру.

Король Скорпіонів сидів на троні, підпираючи голову правою рукою. На ньому була чорна лляна сорочка, здається, із спеціально розстібнутими верхніми ґудзиками, за якими ховалися смуглі… принцеса одразу ж зловила себе на думці, що ні в якому разі… ні в якому разі не може дивитись туди! Та прокляті ґудзики таки були розстебнуті, і не дивитися на те, що ховалось за ними було неможливо. Його смуглі груди мали ідеальний рельєф, а м’язи передпліч так і говорили ― ну цьому хлопцю вже аж ніяк не двадцять три, як він заявляв раніше. У двадцять три так не виглядають, авжеж!

Але Король Скорпіонів був тим, хто завжди виглядав інакше.

Його чорне, наче сама темрява, волосся було хвилястим і зібраним ззаду у пучок під самою шиєю. Кілька неслухняних прядок спадали на обличчя, що було частково сховане у тіні. На кистях рук були шнуровані шкіряні наручні, на кількох пальцях ― крупні перстні із чорного металу. А ще він був у шкіряних штанах. Наче спеціально саме у таких обтягуючих шкіряних штанах. І чоботах… високих, шнурованих. Так, Релі воліла зараз дивитися саме на чоботи.

І тоді роздався його голос, владний, із ноткою відчуженості:

― А я все чекав, коли ти прийдеш, Ваша Величносте.

Релі важко видихнула. Вона до сих пір навіть не думала про те, що після такої пробіжки лабіринтами підземного царства може бути так гаряче.

Та враз він підвівся й стрімко почав наближатися просто до неї. Принцеса так і застигла, як вкопана. Підвестися із чорної плитки, що вистилала цю, здавалося б, безмежну підземну тронну залу, було просто неможливо!

Він опинився поруч із нею і легко підняв із землі. Його рука тримала її передпліччя міцно, достатньо, аби вона не могла вирватися, але й не занадто сильно, щоб спричиняти біль.

І тоді він поглянув їй в очі своїм проникливим поглядом. Ще одна неслухняна прядка хвилястого волосся вибилась із зачіски, затіняючи його неймовірно харизматичне обличчя.

― То що, вже не така смілива, як тоді, коли хотіла зарізати мене прямісінько на очах у своїх гостей? ― проговорив він шовковим голосом із ледь помітною усмішкою.

Принцеса миттю спрямувала на нього непохитний погляд:

― Я і зараз…

І враз вихопила із мішечка цянь-кунь кинджал Ірвін. Проте його було перехоплено ще на півшляху. А руку принцеси разом із ним обхоплено теплою сильною долонею.

― Не варто, ― тихо прошепотів Король Скорпіонів. ― Я не збираюся з тобою воювати.

Проте принцеса не збиралася миритись із його нахабною поведінкою. Адже де ж це бачено?! Він утримував її, принцесу Медіаносу, спадкоємицю престолу, у цій холодній вогкій камері і за це вона має йому пробачити?!

Він неначе прочитав її думки:

― Ти не повинна мені нічого пробачати. Одначе… у мене до тебе є одне прохання.

Релі так і отетеріла:

― Прохання?!

Авжеж-авжеж… і це у нього прохання?! І для того він її викрав, аби попрохати?! Е ні, не дочекається!

Вожак зграї все наближався до Астрід. Дівчина розуміла ― якщо він наблизиться надто сильно, інші сприймуть це за знак атакувати. Вони розтерзають її на шматки, це факт. Але саме зуби вожака будуть першими, хто розірве їй глотку.