Візуалізація ― глава 22

Софі йде містом

Віз зірвався

Віз несеться на дівчинку

Софі рятує дівчинку

Несподівано поруч із ними прозвучав голос молодого хлопця:

― Не знаю навіть, як і дякувати вам, міледі.

Очі Софі так і засяяли. Відпустивши малу в обійми старшого братика, дівчина із захопленням підбігла до вітрини:

― Це… ваші?

Хлопець з молодшою сестрою на руках наблизився, аби окинути таємничу незнайомку блискучими очима:

― Я вам іще як слід не віддячив, міледі. Боюся, якби не ви, ця маленька бешкетниця…

― Вам не варто… ― почала було Софі, повернувшись до нього обличчям.

― Мене звати Нік. Як я можу називати рятівницю моєї сестри?

Софі дещо опустила погляд. Нікому не слід знати, що вона тут. У місті надто нестабільна ситуація. Люди протестують перед замком, вимагаючи страти короля, на вулицях регулярно проходять криваві бунти з участю королівської гвардії. Королівська сім’я зараз не користується популярністю.

Тож дівчина сказала, ледь провівши губами:

― Фіона. Моє ім’я Фіона.

― Фіона, ― повторив Нік із явною насолодою в голосі. І знову поглянув на Софі таким поглядом, яким на неї ніколи не дивився жоден хлопець.

Але в ту ж мить позаду роздався зухвалий голос:

― Так-так-так… Фіона, значить. І кого ти обманюєш, принцесо Софі де Вантелл?

Вмить обличчя дівчини зблідло. Вона різко випросталася й озирнулася. На вулиці перед лавкою Ніка стояв Марден Бейвейр. А разом із ним людей десять королівських гвардійців, одягнених в обладунки із знаком вовка з короною на голові та озброєних до зубів.

Софі й гадки не мала, як їй на це все реагувати, коли Нік вийшов уперед й ввічливо звернувся до покидька:

― Перепрошую, шановний пане, проте, здається, виникло непорозуміння. Ви кажете, що моя покупчиня являється принцесою Софі де Вантелл. Проте… ― він спеціально уважно поглянув на дівчину, прищурюючи очі і мовби оцінюючи її. ― Хіба ж вона схожа на принцесу? Якщо так подивитися ― звичайна дівчина у звичайному одязі, із кошиком яблук у руках.

Від цих слів Мардена мовби перекосило. Поки він аж розгорявся від люті, Нік спокійно звернувся до господаря сусідньої торгової лавки:

― Пане Адейре, от скажіть! Хіба ж ця леді схожа на принцесу?

Старий чоловік уважно поглянув на здивовану Софі і заключив вердикт опісля хвилини роздумів:

― Анітрохи.

― Ну от, ― знизав плечима Нік, поглядаючи на розлюченого Мардена Бейвейра так, мовби то був не могутній лорд, а якийсь павич, що намагався показати усю свою велич, розпустивши хвоста, проте виявилося, що замість нього там лише декілька обскубаних пір’їнок. ― Не принцеса.

Верхня губа і так противного на вигляд Мардена так і задерлася догори. Він різко вийшов уперед й процідив:

― Ти говориш із майбутнім королем цієї держави, низькосортний віслюче!

Нік лиш розвів руками і знизав кутиками губ:

― Ну, я то, може, низькосортний віслюк, а ти от… недороблений павич.

В одну мить Марден так і озвірів:

― Ти! Як смієш! ― змахнув він рукою. А тоді озирнувся до своїх воїнів: ― Негайно побийте цього вилупка до напівсмерті! І дітей його віддубасьте, як слід!

Софі відчула, як швидко похололи кінчики її пальців. Тепер уже Нік також напружився, позираючи в сторону зброї, що ще залишилася на прилавку… молодші братик і сестричка так і схопилися за його сорочку.

Софі прудко вискочила перед Марденом:

― Ну, все, достатньо. Я піду з тобою.

Та той не розслабився ні на мить. Лиш зміряв її крижаним поглядом і процідив, цокаючи язиком:

― Боюся, цього недостатньо, Соф. Ти й так підеш зі мною, а цей чоловік і його дрібнота повинні поплатитись за неповагу до майбутнього короля.

Софі важко дихала. Невідомо звідки у неї взялася сміливість, аби викрикнути:

― Ти іще не король! І навряд ним будеш!

Сплеск! Дзвінкий ляпас дістався щоці принцеси від руки Мардена Бейвейра. Хоч вони із Софі були майже одного зросту й в принципі Марден не міг похвалитися міцною тілобудовою, а був худим й дрібним, ляпас вийшов сильнішим, ніж думала Софі.