Візуалізація ― глава 21

Нарешті розбійники припинили балачки і пролунав голос одного з них:

― Усім замовкнути! Глава Сілк іде!

Астрід насупилася.

― Сілк? Хто це? ― ледь чутно шепнула вона Лендону.

Той озвався:

― Глава рабських таборів. Якщо при розподілі тебе залишать тут, він буде твоїм начальником.

Сілк

Нарешті чоловік, Сілк, заговорив:

― Що ж, можу привітати тих, хто сюди доїхав. Тепер ваші шанси на смерть значно менші. Та я не сказав «нульові», ― змахнувши головою і прядкою волосся, що спадала на обличчя, він став крокувати туди-сюди. Астрід мимоволі озирнулася ― розбійники стояли по краях великої групи дітей. ― Зараз вас розділять на групи. Ті, хто залишиться тут, можете бути раді, ваша подорож на сьогодні завершена. І не лише на сьогодні, на все життя. Бо звідси ви нікуди не підете.

Астрід насупилася, уважно поглядаючи на дітей. Усі були вкрай пригнічені. Дехто брудний та побитий, дехто в сльозах… та всі на ногах, бо того, хто падав, били до напівсмерті і після того змушували стояти.

― Але не печальтесь раніше часу, ― повів далі Сілк розслабеним тоном, що тільки й доводило: у цьому місці він ― хазяїн. ― Ви будете працювати, а за це отримувати їжу і час для відпочинку. Усі будуть спати п’ять годин на добу і їсти два рази за день. Вода для вас буде необмежена ― мені непотрібні підсмажені на сонці трупи. За добре виконану роботу ― більша порція їжі. За погано виконану роботу ― покарання. Питання є?

Усе це відбувалося так швидко, що Астрід не встигала все усвідомлювати. Коли запала суцільна тиша, хтось із старших дітей наважився запитати:

― А в чому полягає покарання?

Дехто із розбійників зареготав. Та Сілк залишався серйозним:

― Нехай для вас це буде мотивацією гарно працювати. Та, якщо вже хочете знати, я б сказав, 90% тих, кого я караю, до роботи більше не повертаються.

Хтось із менших наважився запитати:

― Вони повертаються додому?

І знову пронизливий регіт розбійників.

― Можна й так сказати ― по частинках!

Фабрика

В якийсь такий момент, чітко засікши, що поруч немає жодного Сілкового дружка, Астрід шепнула Лендону:

― Якщо я вб’ю Сілка, усе це припиниться?

Той лиш поглянув на неї, як на божевільну. Та відповісти вже не встиг, до їхнього столу зненацька прийшов один з помічників Сілка.

Він різко ударив кийком по столу Міркіна.

― Я так і знав, що ти, жирна свиното, будеш першим, хто відправиться на покарання! Що це?! Що це в біса таке?! ― схопив він бойовий костюм, зшитий Міркіном.

І враз металева миска із кольчужним матеріалом з гуркотом і дзвоном звалилася під ноги Астрід. Усе розсипалося попід столи і ноги інших працівників. Усі на мить поозиралися, та відразу продовжили свою роботу ― у залі все-таки ходив не один контролер.

Побачивши, що зробила Астрід, контролер миттю обійшов Міркіна. Вишкірившись, він підняв кийком підборіддя дівчинки:

― А ти… далеко не косолапа. Нариваєшся спеціально?

― А… Астрід… ― бовкнув Міркін…

Лендон продовжував роботу, проте периферійним зором стежив за всім, що відбувалося.

― А-а-а-а, ― поволі протягнув контролер. ― Здається, я знаю. Це твій товариш, авжеж? Дуже смілива знайшлася, захищаєш рудого свина? ― і зареготав від своїх же слів. Міркін почервонів до кольору помідору.

― А якщо й так, ― процідила крізь зуби Астрід, пронизуючи контролера непохитним поглядом. ― Покараєте мене?

Контролер вагався всього кілька секунд.

― СІЛКУ! ― заволав він, все ще утримуючи кийком підборіддя Астрід. ― Тут претендентка на покарання!