Візуалізація ― глава 20

На полігоні для тренування стрільби з лука неподалік від королівського палацу Медіаносу стояла сонячна погода. На небі не було жодної хмаринки ― ідеальна погода для того, щоб попрактикуватися у стрільбі.

Лорд Марден, високий блондин, одягнений у вишукану золотаву одежу, натягнув тятиву, уважно розраховуючи траєкторію польоту стріли до мішені, що знаходилася на відстані п’ятнадцяти метрів.

Софі, одягнена у зручну сукню бордового кольору, стояла поруч, мружачись від сонця. Вона уважно дивилася на лорда. Із луком у руках він був неймовірно харизматичним, проте, навіть у такій позі й повній зосередженості від нього відходила добре відчутна зверхність.

Марден Бейвейр вистрілив із лука. Стріла, пролетівши п'ятнадцять метрів, влучила у ціль ― сам центр мішені.

Радість за постріл відобразилася на зверхньому обличчі Мардена кривою посмішкою, коли він повернувся до Софі, аби узяти з її рук скляну пляшку із водою.

Трохи відпивши, лорд, однак, поставив на столик не лук, а пляшку, і простягнув його дівчині.

Софі здивувалася такому жесту. Та лорд недбало кинув, дивлячись на горизонт:

― Бачив, як ти мене очима поїдала. Хочеш стрельнути ― стріляй.

Коли лук опинився в руках дівчини, вона на мить розгубилась. А тоді провернула в руках, зайняла таку ж позицію, як займав Марден, й натягнула тятиву. Блондин навіть брови підняв, побачивши, що їй вдалося натягнути її, як слід. Звісно, Софі не була тендітною дівчинкою, ростом була вища за Релі й крупніша, проте хіба кожна дівчина без належного тренування натягне отак лук?

Та Софі прудко заклала стрілу й вистрілила, толком навіть не прицілюючись. Стріла розітнула повітря й за мить уп’ялася в ціль ― самісінький центр мішені.

Відверте здивування пробігло на обличчі лорда Бейвейра, проте коли Софі обернулася до нього, він спромігся лиш на грубе:

― Непогано. Але це не дівчача справа, ― і забрав лук з її рук, поклавши його на стіл. ― Невдовзі ти станеш моєю дружиною, і буде негоже займатися подібними справами. Тож вважай, що те, що ти зробила щойно, було твоїм першим і останнім разом.

Софі поникла. Їй неочікувано сильно сподобалося стріляти з лука (та й кому б не сподобалося, коли виявилося, що маєш реальний хист до цього?), проте реакція Мардена вбила її наповал.

― Чому? ― запитала дівчина, поки хлопець складав розкладені на столі стріли у спеціальний колчан.

― Тому що, ― лорд Бейвейр зазирнув їй прямісінько в очі. Погляд у нього був дуже владний. ― Коли ти станеш королевою, тобі буде не до цього. Ти повинна будеш займатися справами королівства, які я покладу на твої плечі. А також щовечора ти повинна будеш задовольняти мої потреби. І крім того виглядати, як слід, ― на цьому моменті він окинув її очима так, мовби зараз вона була схожа на брудну жебрачку. Та тоді, неочікувано розслабивши обличчя, він став наймилішим янголом на світі: ― Але ж це те, про що ти мрієш, Соф, чи не так?