Візуалізація ― глава 19

Астрід та інші діти їдуть у возі

Лендон

Міркін 

Зістрибнувши із воза, Астрід розуміє, що не має сил на втечу

В одну мить дівчинка просто звалилася обличчям в землю. Та часу на те, щоб підвестися, вже не було. Вершники зупинилися просто над нею.

― Підводься, нездаро, ― прозвучав голос одного з розбійників.

Астрід розуміла, що вчинила фатальну помилку. Вона й подумати не могла про те, що розбійники могли мати при собі зілля, що обмежує сили перевертнів! Те саме, що вона приймала протягом років, нічого про нього не знаючи. Авжеж, від прийому зілля, яке можна купити буквально в будь-якої відьми, перевертень стає звичайною людиною! А звичайна людина вже точно не може випасти з воза без травм і тут же утекти. Вона цього не врахувала!

Він вхопив її за одяг, наче якусь ляльку і легко підняв із землі.

― Здумала втекти? Мала шмаркачка, ― харкнувши вбік, розбійник поставив її на землю і схопив за підборіддя так міцно, що Астрід ледь не розплакалася. ― Думаєш, твоя маленька вовча сторона тобі допоможе? Та зараз кожна друга дитина ― клята нечисть. Гадаєш, ми не знайшли виходу?

Невдовзі дівчинка опинилася на возі, в ногах Міркіна й Лендона. Із зламаними пальцями на лівій руці й запухлим правим оком. Розбійник, що схопив її в процесі втечі, не пошкодував кулака для її обличчя.

У Астрід не було сил. Міркін продовжував щось базікати, питати, як вона, проте дівчинка не могла відповісти. Усе, що відбулося, стало для неї справжнім ударом.

До сих пір вона мала повну владу над своїм життям, своїми діями та своїми рішеннями. Вона могла піти, куди забажає і вчинити так, як захоче. Та зараз її власне безсилля загрожувало знищити її зсередини.

А віз тим часом все наближався до соснового лісу ― єдиного масиву перед безкінечними пустелями й саванами Мерідії. Лісу, в якому царювала справжня територія рабства.