Візуалізація ― глава 17

Астрід їде на коні крізь ліс

Астрід стикається із розбійниками

Розбійник цілиться металевою стрілою

Астрід зазнає поранення

― Страта короля Аластера уже через двадцять днів! Підходьте, купуйте квитки! Місця на площі будуть обмежені! Подбайте про кут огляду заздалегідь! Діють знижки! Діють знижки! ― саме такі вигуки звучали на центральній торговій вулиці Елесберту, коли нею крізь натовп зівак пробиралася Софі у простому вбранні й мантії із великим каптуром на голові.

Софі іде містом

Аж ось їй вдалося вийти із натовпу і опинитися перед непримітною будівлею із світлого каменю, такою ж, як і сотні тисяч інших будівель в Елесберті. Дівчина уже зібралася заходити, як хтось окликнув її по імені:

― Леді Софі?

Довелося обернутися, адже це був знайомий голос.

Софі начепила маску зверхності й поглянула на світловолосого не надто старшого від неї хлопця:

― Марден? Моя мама знову тебе підіслала? ― склавши руки на грудях, Софі вишкірилася у своїй звичній манері.

Хлопчина замахав руками:

― Е-е. Зачекай. Я не в захваті від того, що вона робить, ― а тоді нахилився уперед, аби прошепотіти: ― Але вона королева. А народ вірить їй зараз більше, ніж королю. Тож… що ти тут робиш, Соф?

Окинувши очима натовп, дівчина схопила хлопця за руку і затягнула у безлюдний провулок за цим будинком. Тут вони могли поговорити без зайвих вух і очей.

Дівчина скинула маску бездушності й прошепотіла:

― Мардене, мій батько… він чудовисько. А я про це й не знала. Я нічого не знала! А мама знала і… вона збирається звалити на нього усі звинувачення… ну, я маю на увазі те, що сталося із королем та королевою Мерідії та Нордесте.

Хлопець уважно слухав її, проте раптом зайняв більш зручну позу і очі його із привітних змінилися на якісь із ноткою тіні:

― А на що ти сподівалася, Соф? Це боротьба за корону.

Рудоволоса тут же нахмурилась:

― Що? Я думала, ти…

Блондин лиш хмикнув, складаючи руки на грудях і змірюючи принцесу дещо зухвалим поглядом:

― Підтримаю тебе? Еге ж, я для того і є тут. Щоб ти зробила правильний вибір.

Софі заводила очима туди-сюди. Вона явно боялася, що хтось зайде у цей провулок і почує їхню розмову.

― І який це правильний? ― блиснула вона очима. ― Стати на бік матері, яка отруїла невинних людей?

― О, не думай, що ці королі і королеви були невинними. Ти і сама прекрасно знаєш, що вони були монстрами, ― Марден поглянув на Софі таким проникливим поглядом, що вона вмить втратила усю свою впевненість, якщо така ще існувала і не була просто маскою. ― Такими ж, як і твій батько, ― процідив він. ― Послухай, наші пращури загинули на священній війні не для того, аби ми святкували мир із істотами пітьми. Щоб дозволяли їм займати трони в наших державах! Ось що це за війна, Соф! Це війна за людей! ― зашепотів він, наблизившись вже так, що буквально дихав їй у обличчя.

Софі значно розгубилась. Її густі вії закліпали, а ластовиння на шкірі зробило її навіть дещо милою.

― Але... Мардене… а що, як мій батько перевертень, то і я…

― Ні, ― твердо сказав на це Марден. ― Твоя мати перевіряла тебе ще в дитинстві. Запитувала у самої Ірвін.

― Ірвін… ― протягнула дівчина. А тоді різко поглянула на хлопця: ― Точно, можна ж звернутися до Ірвін і попросити зупинити війну!

На це Марден просто пхикнув:

― Гадаєш, що зможеш понести за це плату? Ти надто багато всього хочеш, Соф. Моя думка така. Ти маєш спочатку розібратися з тим, на чиєму ти боці, а тоді вже щось вирішувати.

― Н-на чиєму я боці? Але… хіба це не очевидно?

Та слова її прозвучали не надто впевнено. Марден повів бровами й розвів руками:

― Ну, не знаю. Ти ж прийшла сюди на прийом до відьми із флаконами з кімнати Аластера, аби дізнатися, що він вживав останній місяць?