Глава 40. Владичиця Воронів

Король Скорпіонів дотримав своєї обіцянки. Коли Релі, розібравшись із своїми новими здібностями, зібрала армію й рушила на Медіанос, він був тим, хто стояв поряд із нею. Не зник він і тоді, коли Релі з’явилася на околицях Елесберту з наступною заявою:

― Якщо Маелор Жахливий негайно не вийде і не прийме поєдинок зі мною, законною спадкоємицею трону, Аврелією де Вантелл, я зітру це місто і всіх його жителів у порошок.

Відтак шок прокотився серед населення Елесберту, що зібралося на площі. Нашорошившись, люди взялися сполохано перешіптуватися між собою.

― Заждіть-но… Маелор Жахливий? Він тут, у Елесберті??? ― торочив хтось із натовпу.

― Та звісно ж ні, тупа ти голово! ― вигукнув хтось інший, ― очевидно ж, що вона геть із глузду з’їхала! Звідки ж тільки таку силу взяла… як розбила військо короля Мардена так швидко?!

― Що? Зітре нас в порошок? Та хто вона така!

― А що не бачиш? Це уже не вона! Від попередньої принцеси Аврелії де Вантелл… лиш голос тільки й зостався! Тепер вже вона… Владичиця Воронів… ― із жахом в голосі проказав до тієї жінки темноволосий міщанин.

І поглянув угору. Релі стояла на одному із зовнішніх мурів міста. Практично на самісінькому його краї. Абсолютно не боячись упасти.

І вона дійсно більше не була схожою на себе. Чорне-пречорне вбрання в підлогу, бліді худі ключиці, кістляві пальці із довгими чорними нігтями. Волосся розпущене, довге і, здається, пофарбоване в чорний. На блідому обличчі ― вороняча маска із великою кількістю витонченого чорного пір’я. Неймовірно моторошний образ. А ще ворони… ціла зграя, що невпинно кружляє довкола неї. І один тільки приголомшливий звук у повітрі: «Кар-р-р! Кар-р-р-р! Кар-р-р!»

Від першої краплі дощу, що нарешті впала із темнющого неба у той вечір, темноволосий міщанин, що уважно спостерігав за Владичицею Воронів, здригнувся. Йому вбачилося, мовби у ту хвилю вона вирячилася прямісінько на нього, хоча цього ніяк не могло бути. Бо вона не дивилася на жодного із цих людисьок. Усі вони були для неї як одне.

Жалюгідне, гидомирне, неоковирне, піддатливе дітище, яким так легко управляти. Усвідомлення цього викликало у Владичиці Воронів легкий смішок.

До неї неквапом наблизився Король Скорпіонів, також вбраний у все чорне, і проказав:

― У чому справа, Ваша Величносте?

Релі навіть не обернулася до нього. Лиш зміряла очима горизонт, на якому точилася жорстока битва. Це воїни Короля Скорпіонів невпинно знищували королівську армію Медіаносу.

Не потрібно було придивлятися, аби зрозуміти, як зараз йдуть справи у їхніх воїнів. Вихід всього цього видавався до біса логічним ― втричі сильніша армія Короля Скорпіонів, озброєна отруйними клинками, дощенту винищить іще донедавна віддане роду де Вантелл королівське військо. Тож Владичиця Воронів несамохіть зирнула на Короля Скорпіонів й кинула:

― Наглянь тут за усім, поки мене не буде. Ці люди можуть думати, що я не втримаю свого слова. Коли це станеться, не соромся нагадати їм про це.

Веймонд коротко кивнув, а Владичиця Воронів, змахнувши довгим шлейфом своєї чорної сукні, спустилася із краю муру. Невдовзі зникнувши із очей натовпу, вона викликала у них чимале хвилювання:

― Гей, куди вона поділася?!

― Вона ж не збирається…

― Та заспокойтесь ви! Король Марден уже, мабуть, про усе знає! Їй залишилося жити всього нічого! Ось побачите, не мине й години, як її голова уже буде на стовпі!

Та не встиг цей безсоромний темноволосий міщанин виказати усі свої жалюгідні уявлення, як просто поряд із ним прожогом з’явився він. Король Скорпіонів звів угору праву руку, і в ту ж мить сама пітьма схопила чоловіка за шию. Вона почала піднімати його над усіма іншими, що тут-таки в паніці відступили в різні сторони.

― Відпусти, відпусти мене нега… ― спробував пручатися чоловік, та пітьма піднімала його все вище і вище. ― Ти пошкоду… ти пошкодуєш про це, чув, Король Скорпіонів! Ти і твоя шавка Владичиця Воронів! Та ви просто нечисть бісова, яку король Марден із легкістю при…

Та не договорив. Бо в ту ж мить Веймонд здійснив його побажання ― він його відпустив. Одначе… навряд чи це було тим, чого невірний житель Елесберта міг по-справжньому бажати на даний момент. Адже тепер, коли його більше нічого не утримувало, він полетів униз із п’ятнадцятиметрової висоти.

Його тіло, ударившись об мармуровий настил площі, скидалося на мішок з величезним кавуном. Кров та шматки плоті бризнули навсібіч, і тоді, коли здалося, що ще більш жалюгідним це видовище просто не може бути, Король Скорпіонів клацнув пальцями, і труп чоловіка буквально розірвало зсередини. Шматки плоті, нутрощів та того, що недавно їв мерзотник, розлетілися у всі чотири сторони. Вмить усі, хто стояв поряд, виявилися вкриті плоттю та кров’ю з ніг до голови.

Моторошна пауза тривала всього декілька секунд. Опісля площею пролунав пронизливий панічний крик ― в сполоху люди стрімголов позривалися хто-куди.

***

Релі йшла коридорами свого палацу, у якому не була ось уже п’ять років. Здавалося, зараз на неї мали нахлинути спогади, проте дівчина не відчувала нічого, окрім як бажання негайно відшукати Маелора Жахливого і перетворити його на криваве місиво.