Глава 39. Світло й темрява

Релі швидко насупилася.

― Ірвін! ― викрикнула вона люто. ― Якого біса не озивалася?! Я кликала тебе мільйон разів!

Веймонду довелося застосувати усю свою харизму і влізти між цими двома:

― Воу-воу-воу, ― розвів він руками. ― Спокійно, дорогі мої. Ваша Величносте, ― звернувся він до Релі, ― Ірвін не з’являлася до тебе, бо ти не була готова. Прародителько, ― Король Скорпіонів повернувся до Ірвін, ― вона не мала на меті тебе образити.

Ірвін поморщила чоло по типу «Та ну, справді?», але за мить зробила обличчя простішим і хвацько пройшла повз них, направляючись до постаменту в центрі зали:

― По правді, мене все це абсолютно не обходить… ― змахнувши рукою, Ірвін зупинилася перед постаментом. ― Найголовніше те, що зараз ти готова, ― вишкірилась вона на ошелешену всім Релі.

Та насупилась:

― Готова… до чого?

― До отримання того, про що ти сюди прийшла, любонько! ― Ірвін вирячила янтарні очиська і провела по повітрі долонями з розчепіреними пальцями: ― До безмежної сили пітьми, звісно!

Релі голосно проковтнула ком у горлі.

― Сили… пітьми?

― Ну звісно! ― ефектно плеснула в долоні Ірвін, ― сили, котрі завжди по праву належали тобі!

Релі похапцем видихнула. Швидко пригадався момент, коли вона уперше балакала із Маелором Жахливим, ще тоді, коли він показався їй лишень у личині Мардена Бейвейра.

«Це ж Ірвін… вона сховала мої сили від мене ж, запечатала їх… по велінню батька».

Уста принцеси смикнулися. Веймонд уважно стежив за нею. В одну мить обличчя Релі зробилося таким же холоднокровним і беземоційним як тоді, коли вона тільки з’явилася перед його троном. Уста більше не тремтіли, а твердий голос сказав:

― Роби те, що потрібно.

Король Скорпіонів виявився не єдиним, кого вразили дані слова. Ірвін аж поморщила чоло, аби запитати:

― І тебе справді… не цікавить, чому я погодилася запечатати твої сили? І… яку ціну за це поніс твій батько?

Релі прудко звела очі на Прародительку й відповіла спокійно, проте абсолютно байдужо:

― Якби ви хотіли, то розповіли б. Немає сенсу запитувати, якщо завідомо знаєш, що тобі не дадуть відповіді.

Ірвін повела янтарними, як у якогось дивакуватого магічного кота, очима:

― З чого ти взяла це, Ваша Величносте?

― А з того, що Маелор Жахливий цього не знав. А якщо не знає цього твій найзліший ворог, то вже точно не слід на це претендувати мені, особі абсолютно далекій від усього цього.

― О ні, любочко, абсолютно не далекій, ― наголосила на частці «не» Ірвін. І наблизилася, аби пронизати принцесу проникливим поглядом: ― Ти пов’язана з усім цим більше, ніж тобі здається. І мій найзліший ворог, певна річ, і не повинен нічого знати. Але ти… ти знатимеш усе. Зовсім… скоро, ― вона проказала це таким вже моторошно-потойбічним голосом, що будь-хто нашорошився б. Одначе Релі стояла, наче вкопана із цілковито байдужим обличчям.

― То ти знімеш печать, аби я отримала силу і прикінчила мерзотника? ― знудженим голосом проказала Релі.

Ірвін широко всміхнулася.

― В цю ж хвилину.

***

Релі цього не знала і, в принципі, до цього моменту навіть не задумувалась про подібне, проте зняття печаті із її усі ці роки прихованої сутності виявилось процесом пекельно болючим.

Дівчину вмить охопив такий сильний біль, мовби усе тіло враз пронизали тисячі голок. І усі вони абсолютно точно були довжелезними, товстезними і пронизували плоть наскрізь!

Якусь секунду принцеса думала про те, аби стерпіти біль, зціпивши зуби, та в наступну мить її пронизливий крик охопив усю систему печерних тунелів підземного міста Іллін. І якщо спочатку Релі лежала на постаменті, то тепер, у процесі зняття печаті, вона корчилася з болю й каталася по ньому туди-сюди.

Швидко помітивши, що Релі стає тільки гірше і вона може буквально вивалитися із постамента, Веймонд в один стрибок опинився поруч із нею й дбайливо вхопив за плечі, притискаючи спиною до каменю. Та в Релі мовби біс вселився! Вона почала лиш сильніше пручатись, тож Королю Скорпіонів невдовзі довелося застосовувати усю свою силу, аби втримати її на місці…

― Ірвін! ― заволав він попри зусилля, ― скільки іще це буде тривати?! Її мовби розриває зсередини!

Прародителька стояла, розкинувши руки в сторони. Фіолетова магія сочилася з обох її долонь, переходячи в тіло Релі і буквально спричиняючи увесь цей біль та муки.

― Іще трохи! Я мушу закінчити! ― викрикнула у відповідь Прародителька, врешті-решт відкидаючи голову назад і трохи вигинаючись, мовби це могло полегшити вихід сили.

І в ту ж мить, як вона це зробила, Релі закричала ще сильніше, цього разу словами:

― Не можу… більше… надто нестерпно!!! А-а-а-а-а! ― якась потойбічна сила в її тілі відштовхнула Веймонда, кидаючи принцесу спочатку в один бік, а тоді в інший.

Аж тоді, коли Веймонд зібрався зробити нову спробу утримати її, якась невидима сила рвучко підняла принцесу у повітря. Голова її неприродньо закинулась назад, крик різав вуха.