Глава 38. В обіймах твоїх сховався від мене затишок мій

Якщо бути відвертим, падаючи, Релі не вірила в те, що виживе. Та внизу, за вдалим збігом обставин, виявилася доволі глибока річка, аби падіння в неї не закінчилося миттєвою смертю. До того ж на руку принцесі спрацював і той факт, що падала вона із висоти достатньо адекватної, аби не зламати собі ноги від удару об поверхню води.

Коли ж занурилася, усвідомила, що пощастило їй також і в тому, щоб не напоротися на підводні каміння. Їх тут було чимало і вони буквально оточували її з усіх сторін.

І, якщо падіння можна було назвати чудесним, ефект після нього тривав зовсім недовго. Першою думкою, яка втішила Релі, стало те, що опісля падіння Маелор не спішив з’являтися перед нею. Другою ж думкою стало те, що не з’явився він і кількома годинами пізніше. Дівчина вже боялася, що цієї ночі знову не зможе заснути через його надокучливі балачки, але цей тип, схоже, і справді дав їй спокій.

І з чого б це? Просто, бо вона знайшла у собі сили стрибнути? Чи… він повірив, що вона розбилася?

Е ні, це вже точно ні. Цей тип достатньо могутній, аби змінювати реальність довкола, він вже точно має бути в курсі її неймовірної вдачі упасти просто серед купи гострющих підводних каменів і не напоротися на жоден з них.

Релі готувалася до сну. Насправді, приготувань було мало ― назбирала трохи листя й влаштувала собі лежанку під деревом поряд з річкою. Нічого кращого придумати не могла, та й темніло дуже швидко. Непогано й так, до того ж, якщо мерзотник не об’явиться, вона вирубиться за декілька хвилин. І байдуже, на чому ж спить.

Маелор то не з’явився, та заснути Релі не вдалося. Адреналін відступив, а з ним з’явилося і те, чого вона найбільше боялася…

Почуття провини.

«Убивця, убивця, убивця, убивця», ― настирливо продовжував повторювати внутрішній голос. І це вже не був голос Маелора. Це був її власний. Мерзотнику не потрібно було з’являтись, аби вона відчула себе останньою скотинякою на світі.

Релі не зімкнула очей ні тієї ночі, ні наступної. Тіло почувалося просто жахливо, та мозок не міг подати сигналу розслабитися. Дівчина перебувала у сум’ятті ― вона не може перебувати тут і надалі, поки Маелор продовжує захоплювати її країну і знущатися над її людьми. Та з іншого боку, вона ж і сама це робила! Вона убила з десяток жителів Елесберта, сплутавши їх з ворогами! Авжеж, чисто теоретично вона не винна, проте… хто стане її слухати, якщо ці люди не бачать далі свого носа і Маелор для них ― перлина з перлин, наймудріший король та найсправедливіший чоловік на світі?

Біля річки Релі провела три дні. І ці три дні були надто важкими для роздумів. По кілька разів на день вона намагалася звернутися до Ірвін-Прародительки, та все було марно. Жодна спроба не була почута. І це розчаровувало! Якщо вже Маелор затіяв це все, аби стати найсильнішим, а себто сильнішим за неї, як на даний момент наймогутнішу істоту у світі… і Релі в цьому відіграє не останню роль… то чи не має її доля хоч якось обходити Ірвін?!

Врешті-решт, дні проведені біля тієї річки виявилися цілковито марними. За кілька місяців Релі повернулася у Елесберт і довший час блукала вулицями, приховуючи своє обличчя. Невдовзі стало відомо, що Медіанос охопила громадянська війна. Мовби почало спливати, що Марден Бейвейр (він же Маелор Жахливий, у що ніхто не хотів вірити) насправді корисливо захопив владу і веде країну до стану повної розрухи. Почали підійматися протести, які дуже швидко придушувалися. За кілька місяців Релі й сама організувала кілька таких. Та коли люди дізналися, хто вона насправді, швидко переключилися із справжнього зла на козла відпущення й ідею було втрачено. Марден Бейвейр був тираном, але все ж, більшість вважала його дії виправданими: в умовах війни з Мерідією та Нордесте жорстокий правитель ― те, що треба. І байдуже, що більша частина країни голодує, процвітають убивства, грабіж і насилля. За те у центральній частині Елесберту все чудово і всі щасливі. Багаті завжди мають все, а бідні страждають. Так було завжди, з цього не потрібно робити проблему.

Та це була проблема. Маелор уміло маніпулював людською свідомістю, змушуючи її вважати, що так було завжди. Але воно не було. І Релі добре це пам’ятала.

Та з кожним роком боротися ставало все важче. Усе сильно ускладнювало те, що Релі була звичайною людиною і стандартно після чергових побоїв на вулиці була змушена відновлюватися по кілька днів, а то й тижнів. І навіть якщо вдавалося зібрати купку однодумців, усе швидко руйнувалося банально через те, що вона ніяк не могла протистояти людям Маелора. А ці вояки були достобіса сильними, навіть надприродно сильними! І чоловік із групки Релі, що зауважив, що із такою силою воїнів уже давно можна було б дати прочухана Мерідії та Нордесте, негайно позбувся своєї голови на очах у всіх.

Й тоді Релі усвідомила одну важливу річ ― Маелору Жахливому була потрібна ця війна. Це був його спосіб досягти успіху. Медіанос уже належав йому. Мерідія та Нордесте все ще були ціллю. Та він давно включив їх у свій план. Це була гра на виснаження. Мерідія та Нордесте мали втомитися від війни з Медіаносом і разом із цим «раптово виявити», що тепер вони цілком і повністю у владі заокеанського загарбника. Ось така от гра в шахи, і всі в ній просто пішаки.

Та не Релі. Вона знала, що все ще може здійснити хід конем. Так, можливо, Ірвін цілковито її ігнорувала і… можливо, тому була якась причина, а може і не було (і це було б цілком в дусі Прародительки!), та Ірвін не була її останньою партією.

Це був він.