Глава 36. Убий їх усіх

Тієї ночі Релі спала дуже неспокійно. У сні вона знову поверталася у той самий провулок, перебувала в оточенні тих самих людей, чула ті самі крики і голоси… бачила ту жінку із клеймом у руці, і відчувала його наближення до себе… та цього разу ніхто не з’являвся їй на поміч.

Ось вона кричить, пручається, але зрештою відчуває це нестерпне печіння в області чола!

Прокинувшись від цього сну і переконавшись, що насправді клейма немає, Релі полегшено опустилася під ковдру. Заснути цього разу виявилося вже вкрай важко…

Опісля кількох невдалих спроб Релі перевернулася на інший бік і замислилася, оглядаючи свою ліву кисть, на якій ще перед прийомом душу був сильний забій, отриманий в ході того, що хтось із головорізів спеціально встав їй на руку ногою. Дівчина турбувалася, аби не було перелому, а тепер на руці не залишилося ні подряпинки!

Принцеса поволі стиснула руку в кулак. Якби не Король Скорпіонів, хтозна, як би закінчилось усе це. До тих пір вона й справді не думала про невдачу, побої та знущання… вона лиш хотіла повернути собі свою країну і наївно думала, що зможе оминути біль та страждання. А якщо й не оминути, то легко владнати із ними. Авжеж, їй і справді варто подорослішати.

Вона так сильно старається, аби повернути усім цим людям дім, той дім, який вони пам’ятали, який був за часи правління її батька… а вони… хіба ж вони гідні усіх її спроб?!

Та тільки вона замислилася про це, як у голові промайнули слова батька, сказані їй ще в ранні роки:

― Це так. Але це не означає, що ми з іншого тіста. Візьмемо, для прикладу, бал. Для чого ми його проводимо?

Релі відповіла швидко, без жодних вагань:

― Це моє свято. Бал в мою честь.

― Ні, ― захитав головою король, ― не у твою, а в їх честь. Покажи нашим підданим, що з часом станеш великодушною та мудрою королевою. Можна? ― звернувшись до Мей, він отримав в руки ту саму діадему. Очі принцеси були приковані до сяючих діамантів на ній. І тоді король проказав: ― Коли виростеш і  тебе при всіх коронують, вважай, що ти даєш слово стояти на стражі добра й справедливості. Це зрозуміло?

Так, це правда. Вона не зміниться. Ні за що не зміниться і ні за що не відступить від своїх принципів. І нехай в очах Веймонда й Астрід вона «жалюгідна», «не здатна допомогти навіть собі», але вона продовжуватиме старатися. Тому що знає ― їй пощастило народитися у королівській родині. Їй пощастило, що навіть будучи байстрючкою, вона змогла жити в палаці. Вона була оточена любов’ю, турботою і всім, про що могла тільки мріяти.

І хтозна, якою б вона виросла, якби не усе це.

Та не всім пощастило так, як їй. Усі ці люди в Медіаносі… у період хаосу, війни, розрухи й голоду… вони гадки не мають, кому вірити, як дійти до миру, як повернутися у ті часи, коли все було гаразд… то й вірять тому, хто перший простягає їм руку. Та вона знає, що це за рука.

Це рука Маелора Жахливого.

І вона не дасть своєму народу вхопитися за неї, як би вони не намагались! Вона не дасть їм утопити самих себе!

Із такими думками Релі зручніше вмостилася на ліжку, приготувавшись спіймати сон, проте не встигла вона заплющити очі, як знадвору долинув дивний шум. То була наче метушня, що наближалася здалеку. Купа людей, буквально купа, і всі вони шумлять, кричать, пхаються… б’ються?

Релі рвучко сіла на ліжку. У будиночку було надто темно, аби зрозуміти, чи Астрід перебуває у своїй постелі. А метушня все наближалась, коли Релі почула звук зброї!

Це змусило її наче стріла вискочити з ліжка і податися надвір! А опинившись там, принцеса так і отетеріла.

Просто на сусідній вулиці точилася справжнісінька битва! Солдати у ворожих обладунках, вони наступають буквально скрізь, рубаючи медіаносців направо і наліво!

Але звідкіля їм узагалі узятися?! Хіба ж останні дні не було гарних новин з фронту?!

Та часу на роздуми не було. Релі швидко уторопала, що не може залишатися на місці, споглядаючи за тим, як двійко ворожих солдатів наближаються до матері з дитиною на руках.

Рвучко оголивши Чорну смерть, принцеса кинулася в бій, попутньо згадуючи усі прийоми, що їх устиг навчити її Веймонд і які вона майстерно відточувала самотужки протягом недавнього часу. І, хоч її вміння важко було назвати навіть посередніми, солдати в два заходи виявилися переможеними. Та коли жінка з дитиною скрикнула знову, Релі уже не вагалася ― чіткий удар кинджалом просто по лінії шиї ― ворожий солдат падає обличчям в землю.

І ось іще двоє безуспішно намагаються атакувати… і хто взагалі послав таких нетіпах на війну?! Вони ж просто тупо пруть, навіть не думаючи про те, що їх може легко вбити навіть така нездара в бою, як вона!

Релі вдалося знешкодити чотирьох, коли вона почала підозрювати неладне. А тоді звуки битви просто зникли, наче їх зовсім і не було. Світло свічок із будиночків людей згасло, мовби й не світилось, а натовпи довкола раптом випарувалися.

Зненацька із темряви затінку одного з будиночків долинув знайомий противний голос:

― Треба ж, а я таки гадав, що тебе важче обдурити, Ваша Величносте!

Релі мигцем позирнула туди. Маелор Жахливий. У тому жалюгідно нестерпному образі юнака. Тонкі губи привабливою лінією шкіряться в задоволеній усмішці. На щоках крихітні ямочки. Великі зелені очі, обрамлені тонкими бровами. І волосся. Світло-коричневе кучеряве коротке волосся.