Глава 35. Ти робиш забагато, Релі

Додому Релі повернулася уся побита. На щастя, усі видимі сліди побоїв та крові вдалося заховати за придбаною замість продуктів парчовою накидкою. Певна річ, іще на порозі принцеса зіткнулася із невдоволеним поглядом Астрід:

― Де ти була так довго? ― і знову цей холодний, не сповнений ані крихтою приязні голос. Звісно, Релі добре знала, що на інше Астрід була просто нездатна, і насправді в душі вона любила її і турбувалася про неї більше за всіх, проте…

Проте у той момент Релі більше за все на світі хотілось почути бодай одне приємне слово у свою адресу. Натомість сестра жадібно зірвала із її плечей парчову накидку і взялася її роздивлятися, на щастя, зовсім не звернувши увагу на обідраний одяг Релі:

― І нащо ти це купила? Ти ж казала, що підеш за продуктами. Релі? ― неочікувано очі Астрід таки зафіксували порваний одяг, сліди крові та синці на тілі. ― Що сталося? ― насуплений погляд, підозра, легка тривога.

― Я впала, ― проковтнула слова принцеса.

― Впала?

Звісно, хто взагалі в це повірить?

Астрід несподівано підійшла до стола, кинула туди парчову накидку і раптом взялася розрізати ножицями нижні шви, що з’єднували між собою два шари цупкої тканини! Очі Релі так і розширилися, коли Астрід, із дзвоном кинувши ножиці на стіл, розпахнула два шари парчі й вигукнула:

― Ось! Що й треба було довести! ― вказала вона рукою на знаки і символи, вишиті на тканині зсередини. Сумнівів не було, ці знаки були створені відьмами і володіли магічною силою.

Релі важко зітхнула. Астрід тим же часом відійшла від парчі, кинутої на столі і розвела руками:

― Ти гадала, я не здогадаюся? Думала, я нічого не помічаю? Що я сліпа?

Релі відверто відчувала себе дурепою. Поглядом відшукала усі сховки магічних знаків у будинку. Звісно, всі вони були викриті.

― Релі, ― наблизилась Астрід. Принцеса бачила, що сестра намагалася здатися якомога м’якшою. ― Я справді хочу поводитися з тобою краще, ніж наша сестра, але… але якого біса, Релі?! ― спалахнула таки Астрід, розкинувши руками перед самим носом у сестри. ― Якого біса ти вирішила, що маєш робити усе сама?! Якого постійно опікаєш мене, змушуючи сидіти вдома і доглядати господарство, в довжину і в ширину обвішане магічними знаками?! А, тепер я здогадуюся, куди йдуть всі гроші з господарства і чому ми досі голодуємо! ― з іронією пирхнула дівчина. ― Ну звичайно! Куди ж без магічних захисних знаків! Ти вдало постаралася, Релі! Либонь, відшукала найкращу відьму в Елесберті, аби дістати ось це все! ― схопивши зі столу парчу, Астрід визвірилася на Релі драконячими очима.

Секунду вона все-таки помовчала, хоч їй і не потрібно було переводити дух (що дивно, незважаючи на запал, із яким вона вела цей монолог!), тоді кинула парчу на стіл і продовжила, цього разу уже з розчарованим обличчям:

― Релі, я справді не розумію… я думала, ми у цьому вдвох. А виходить, ти береш усе на себе. Це геть несправедливо, Релі, ― докір, із яким це було сказано, болючим лезом пройшовся по душі принцеси. Вона розуміла, що просто не знає, що сказати. З одного боку Астрід була права, а з іншого… та хіба могла вона?! Астрід її молодша сестра, вона повинна…

Та в ту ж мить Астрід в пориві емоцій випалила:

― Поглянь, що з тобою стало! І ти очікуєш, що я повірю, що ти просто впала?! Релі, якого біса?! Я ніколи не була твоєю «молодшенькою», яку треба опікати! Дзуськи, та я ще п’ятирічною на весь світ заявила, що радше сконаю в бою сама, аніж попрошу у когось допомоги! Я тренувалася на мечах із батьком, я лазила по лісах, коли ви з Софі ніжилися в палаці, я пробиралася на кляті кораблі… я вовк, чорт побери! ― виказавши це, Астрід на мить замовкла. Мабуть, усвідомлення її звіриного єства ще досі викликало у неї яке-не-яке збентеження. ― Тож якого чорта ти робиш це, якщо очевидно, що це я маю захищати нас двох?! Я… та я б на шмаття порвала того, хто вчинив ось це з тобою! ― враз із сльозами на очах випалила дівчина, вказуючи рукою на пошматований одяг Релі, синці і криваві рани під ним.

Тепер вона дихала уже геть нерівномірно. Емоції виснажили її. Вони давили її так сильно, що, давши їм усім волю, дівчина відчула таку сильну порожнечу, що й гадки не мала, як з нею впоратися.

А що Релі? Вона відчувала порожнечу нічим не інакшу. Вона старалася. Так сильно старалася протягом усього цього часу, аби Астрід не пішла від неї так, як це зробила Софі, що неочікувано… неочікувано усвідомила, що зробила… забагато?

Дівчина не знайшла, що відповісти, окрім як:

― Я піду вмиюся.

І, схопивши із ліжка свій рушник, кинулася із будиночка. Астрід спустошено дивилася їй вслід.

***

Крижана вода, набрана у великий мідний таз, тонкою цівочкою сочилася на шкіру худющих плечей Релі. Буквально на секунду принцеса подумала про приємну теплу ванну, яку вона зазвичай приймала у палаці кожного вечора. Так, за ці довгі місяці вдалині від цивілізації вона встигла звикнути до саморобного крижаного душу, проте…

Проте сьогодні він був особливо льодяним. Чи то просто через те, що все її тіло було вкрите ранами й синцями?

Релі мовчки повернулася, аби поглянути на себе в дзеркало. Воно було тріснутим наполовину і стояло просто по центру «душової кабіни». При світлі двох маленьких свічок принцеса вперше за довгий час побачила, наскільки ж вона схудла.