Візуалізація ― глава 11

Король Скорпіонів же стояв, явно насолоджуючись ефектом, який зумів справити на всіх цих жалюгідно зухвалих й пихатих королівських вилупків. На його устах сяяла чарівна дещо зміїна посмішка.

Слуга наважився кашлянути й…

― Прибув Його Високість…

Король Скорпіонів блискавично озирнувся на нього й вишкірився, від чого той від страху побілів і посірів:

― Боюся, такий недалекий слуга, як ти, ні за що не зуміє правильно представити вашого нового гостя… ― голос Веймонда звучав так проникливо й легко, мовби він не прикладав жоднісіньких зусиль, аби говорити це в присутності глав трьох держав Лантеї.

Врешті полишивши бідолашного слугу, що від його погляду ледь не відправився на той світ, Веймонд повернувся й розкинув руками:

― Знаю, мною ваших дітей лякають перед сном і… знаю, мене сюди ніхто не запрошував, проте… ― він все ще шкірився у неймовірно харизматичній посмішці, а Релі раптом зауважила, що її очі почали безжально пекти ― виявляється, за увесь час, як Король Скорпіонів з’явився у бенкетній залі, вона ще ні разу не відвела від нього погляду й зовсім не кліпала.

Нарешті із свого місця зіскочив Еверан Естрел, король Нордесте, й змахнув широким рукавом своєї одежі:

― Ти! Король Скорпіонів! Для тебе у нас не передбачено запрошення!

Веймонду же, схоже, було абсолютно начхати, якими магічними здібностями володіли присутні тут заклинателі. Він лиш змахнув руками і, прискіпливо цокнувши язиком, повернувся від стола Нордесте до стола Медіаносу:

― Я так подумав, до чорта запрошення. Це ж свято Миру. Подія священна для наших предків. До того ж, мені стало відомо, що спадкоємиця престолу Медіаносу розпорядилася, аби на свято прийшли усі бажаючі.

Лінда де Вантелл:

― Святкування для народу на вулиці!

Веймонд прищурив очі:

― О, та я вже не простий народ, як ви могли помітити... я цілеспрямовано завітав саме сюди у зв’язку з… ― і знову він дивиться на Релі!

Дівчина уже зіжмакала тканину плаття лівою рукою, щосили змушуючи себе не кашляти. Та слина, яку вона проковтнула разом із вдихом подиву, жалібно шкрябала по стінці трахеї…

Неочікувано роздався голос Маріетти:

― Він може залишитись.

Аластер тут же зиркнув на неї:

― Що? Кохана…

Маріетта спрямувала на Веймонда дивний погляд, мовби між ними існувало щось, про що не знали інші:

― Він може залишитись. Він правий, це свято для всіх.

Від цих слів Веймонд сплеснув у долоні:

― Прекрасно. Де я можу приземлитись?

- Ей! ― боляче вщипнула її за руку Астрід. ― Ти чого витріщаєшся? Іще трохи посиди, і я зжеру твою королівську свинну відбивну!

Невдовзі слуги подали наступні страви, а на середину залу було запрошено танцівниць. Ці дівчата були за походженням із Континенту, можливо, з Манчжу, адже усі мали характерну східну зовнішність. Музики почали гру на цитрі, а дівчата, одягнені у легкі сукенки із прозорими шлейфами, закружляли в танці. Усі їхні рухи віддавали легкістю, а танок був схожим на ранковий політ лісової пташки чи, скажімо, на заплив елегантного лебедя.

Поки більша частина гостей веселилася у залі для танців й куштувала вишукані десерти, Лінда де Вантелл та Бронвел Ліст продовжували сидіти за головним столом. Король відлучився, аби провести деяку розмову із чиновниками, тож ці двоє, за виключенням Софі та Маріетти, сиділи за столом Медіаносу одні.

Перед ними стояло по два бокали вина. І вони явно призначалися не для них.

― Готова? ― запитав Бронвел, поглядаючи на стару.

Лінда тримала підборіддя високо, цілком, як королева, хоча давно вже нею не була.

― Це божевілля, але у нас немає іншого виходу.

Кивнувши один одному, вони узяли кожен по два бокали й направилися до столу Мерідії. Сівши навпроти королівського подружжя, Емельгарда та Ізадори, вони розпочали:

― Чудовий вечір, еге-ж? ― першою заговорила Лінда, показово куштуючи вино із одного з бокалів, що принесла із собою.

― Чому б вам не скуштувати вина із нами, як із добрими знайомими? ― запропонував Бронвел, позираючи то на короля, то на королеву.