Візуалізація ― глава 8

Маріетта витягує чарівну монетку

Вийшовши в центр гардеробної, Маріетта дзвінко підкинула монетку.

І в ту ж мить, як вона знову опинилася на її долоні, посеред кімнати вже стояла Прародителька.

Те, ким вона постала перед королевою, було явним сюрпризом, адже на обличчі Маріетти на мить запанував справжнісінький страх.

Блиснувши янтарними очима, Ірвін захихотіла у своїй звичній манері й розвела руками:

― Хи-хи-хи-хи-хи, кликали, Ваша Високосте?

Маріетта насупилась:

― Ірвін-Прародителька?

Вишкірившись, Ірвін поспішила вклонитись у реверансі:

― Власною персоною! І чим же я можу пригодитися особі такої влади і могутності як ви, Ваша Високосте? ― випрямившись, Ірвін блиснула янтарними очима, зосереджуючи прискіпливий погляд на королеві.

Обличчя Маріетти не виражало ні краплі приязні, вона направилась до дзеркала:

― Прибережи свою фальшиву повагу для когось іншого. Ти… знаєш, що мені потрібно. Ти знаєш все. Тож назви мені ціну. У мене є стільки золота, скільки…

Гардеробною знову роздався пронизливий смішок. Сплеснувши у долоні, Ірвін вмить опинилася поряд із Маріеттою і, обходячи її позаду, проговорила:

― О, авжеж я знаю, що ти бажаєш більше за все, Ваша Високосте… ― Прародителька проговорювала титул без нотки поваги, просто, ніби підтекстом було над ним насміхнутись. ― Бажання твоє воістину жорстоке і жахливе. І… ― на мить опустивши погляд, Ірвін опинилась поряд з Маріеттою і витріщилась на них обох в дзеркало. Прародителька для королеви поставала в обліку старшої жінки, дуже схожої на Маріетту, тож виникав логічний висновок ― імовірно, це був облік її матері. ― Я з радістю здійсню його! ― захихотівши, Ірвін склала руки із довгими кігтями в замок і вишкірилась: ― Та істина в тому, що золотом таку послугу не оплатити…

Маріетта опустила холодний погляд на співрозмовницю:

― Що тобі потрібно?

Ірвін відскочила на крок назад:

― Авжеж те, що тобі під силу мені дати, Ваша Високосте. Твій первісток!

Очі Маріетти звузилися:

― Що?

Ірвін лиш знизала плечима, піднімаючи брови:

― Або у нас угода, або… Я не дам тобі це, ― щойно вона підняла праву руку, у її кисті землянистого кольору (яка для Маріетти виглядала звичайною рукою її матері) із фіолетової магії матеріалізувалася пляшечка із дивним темно-синім розчином, що переливався магічним чином.

Очі Маріетти так і прикувались до пляшечки. Вона думала всього кілька секунд, після чого прозвучало агресивне:

― Гаразд!

Гардеробною роздалось задоволене хіхікання.

Софі у своїх покоях танцює з уявним партнером: ― Звісно, я потанцюю з вами, лорде Генрі… звісно, ми можемо й поцілуватися… ― її губи мигцем видовжилися, і рот почав видавати огидні звуки: ― М-м… ум-м-м-м…

І в ту ж мить двері в покої різко прочинилися. Усередину влетіла Астрід. Вона, на диво, була в платті, та от тільки воно на ній зовсім не дивилося. Ще й було дивного м’ятного відтінку…

Софі перелякалась не на жарт, тут же відпускаючи уявного «судженого».

― Що ти в біса щойно… ти що, цілувалася із уявним лордом?!

Софі оскаженіла, налітаючи на сестру і збираючись спровадити її геть:

― Ти що тут забула?! Це мої покої! І… ― вона окинула молодшу поглядом зверху вниз. На її обличчі моментально матеріалізувалася бридливість. ― Що це на тобі?! Це плаття взагалі? Що ти нап‘ялила??

Вона чомусь була впевнена, що ці слова зможуть образити сестру, проте обличчя Астрід змінилося на шалено вишкірене, і вона, зареготавши, взялась вигукувати, активно жестикулюючи проти старшої сестри, суттєво вищої за неї: 
 
― О… Со-Со настільки низько опустилася, що на неї не дивляться чоловіки… цілуватися з уявним лордом це завжди вихід авжеж, ха-ха-ах-аха???

Спровадивши Астрід, Софі лютує:

― О, Всюдисущий, я так ненавиджу її!!! ― заволавши це, Софі якусь мить не дихала.