Візуалізація ― глава 7

Релі у воронячій башті

― Авреліє? ― знічев'я долинув голос короля Аластера із гвинтових сходів ― єдиного шляху сюди.

Релі не зронила ні слова, поки батько не став поруч із нею. Ворон, що сидів там, здійнявся у повітря, перелетів перед баштою і приземлився поряд із лівою рукою принцеси.

― Тату…

― Релі, боюся, я не був до кінця чесним із тобою, ― раптом проказав король, від чого принцеса відчула неабияку напругу. 

Аластер повів далі, переступивши з ноги на ногу:

― Я знаю, що моя дружина фактично є причиною війни, що наближається. І я повинен зізнатись тобі, що вжив недостатньо заходів, аби цьому запобігти.

Релі кинула між іншим, продовжуючи гладити ворона по голівці:

― Це не твоя провина.

Аластер різко насупився. Очевидно, він очікував геть іншої реакції. Розвернувшись, він запитав:

― Ти знала?

Релі відказала просто:

― Почула розмову членів ради у коридорі, ― та, мовби відчувши його напругу у повітрі між ними, підвела погляд і проказала геть спокійно і впевнено: ― Тату, я знаю, що процес уже запущено, і війна здається невідворотною… проте у мене є план.

Аластер здивувався. Його брови здійнялися догори

― План?

― Я поговорю із Ізадорою.

― Я майбутня королева, ― впевнено проказала вона. ― Моя коронація за тиждень. Я маю показати народу Медіаносу, що я на їхньому боці. Маріетта відповість за свої вчинки.

Аластер лиш зітхнув, спираючись руками на камінь позаду себе:

― Релі, це нічого не дасть.

Релі закусила губу, та відчула, що повинна дати волю емоціям. Її батько був, по суті, єдиним, кому вона могла вивалити все і не боятись, що її осудять:

― Я повинна спробувати! Чорт, тату! Вона контролює нас уже надто довго! Ти прекрасно це знав і… нічого не робив стільки часу, ти…

Побачивши її очі, Аластер спромігся лиш на:

― Пробач мені, доню…

Батько й донька обійнялись. На вершині Воронячої башти дув лютий вітер, та у цю мить Релі не відчувала ні краплинки холоду. В обіймах найкращого батька на світі вона могла відчувати виключно тепло і сімейний затишок.

І в той момент їй страшно захотілося залишитися у цій миті назавжди.

― Я маю надію, ти станеш кращою правителькою, аніж я. Прошу тебе, Релі, що б там не було… слухай своє серце. Нехай тобою керує тільки добро. І якщо щось тебе не влаштовуватиме, знайди в собі сили… чинити опір. Не дозволь собі перетворитися на такого слабака, як я.

Релі зіщулилася, обіймаючи батька міцніше. Очі її чомусь почали сльозитись. Вона мовби відчувала, що це остання їхня розмова…

― Ти не слабак, тату, ― проговорила принцеса з усмішкою на устах, хоч сльози не переставали текти із очей. ― Завдяки тобі у нас є Медіанос.

Та Аластер сказав:

― У нас немає Медіаносу, Релі. У нас уже давно його немає. Але те, що наважилась зробити ти… я маю на увазі свято Миру для всіх бажаючих навіть із наближенням війни… це неймовірно. У тобі величезний потенціал, доню. Твоя сила, вона у вірі в краще майбутнє для нас всіх і… вона безмежна, пам’ятай про це. Тому… коли станеш королевою, не дай короні поглинути тебе, гаразд?

Щось всередині серця Релі боляче закололо. Вітер подув ще сильніше, й здалося, що ця мить насправді ніколи не існувала в реальності, а була лиш спогадом. До біса болючим спогадом…