Глава 34. Обіцяй, що прийдеш до мене, аби поквитатися зі мною

Момент істини здавався вічністю. Можливо, у той момент не існувало нічого, що могло шокувати принцесу більше, ніж поява Короля Скорпіонів. Він був злом, він був самою темрявою, але щойно… щойно він розмазав по стінці мізки двох із тих, хто намагався їй зашкодити.

Вона обіцяла собі ні за що не зв’язуватись із темрявою.

Та коли він з’явився перед нею, брудною, закривавленою і виснаженою, у ту мить, вона могла думати тільки про одне. Про те кляте почуття всередині, що насправді не давало їй спокою іще з самої її втечі із його підземного міста ― Ілліну.

Почуття, яке вона щосили намагалася в собі заглушити. Приструнити, змусити зникнути.

Та, як відомо, у світі існують почуття, змусити зникнути які просто неможливо. І те відчуття, що поглинуло тіло Релі у той момент, абсолютно точно було одним із таких.

Король Скорпіонів, здавалося, за останні місяці став ще харизматичнішим. Частина його кучерявого чорного волосся залишалася зібраною ззаду у звичний пучок. Інша ж ― вільно спадала ззаду. А ще цих кілька клятих прядок, що спадали на обличчя і так і манили потягнутися до них, торкнутися рукою, заправити за вухо…

Релі несвідомо відчула, як шалено прискорилося її серцебиття.

А він, одягнений у шкіряний бойовий одяг, нарешті вийшов уперед. І, хоч насправді він був від сили лиш на кілька років старший за Релі, образ його віддавав неймовірною могутністю і силою. Зіваки позбивалися у купки, поволі віддаляючись чим подалі від цього провулку. Особливо зробити це їх мотивували мізки того невдахи, що продовжували стікати із штиря.

Літня жінка наважилася відповзти в сторону, але перед нею тут же виникли діти ― Лісанна й Давіс. Тут же оголивши свою зброю, меч та батіг, обоє обступили жінку.

― Ні кроку, мадам, ― дзвінко проголосила Лісанна, гордо тримаючи голову піднятою. ― Інакше ми знесемо вашу голову з плечей!

Давіс підійшов з іншого боку, спрямувавши на жінку свій меч. Та, звісно ж, одразу ж припинила усі спроби зрушити з місця, хоч ці діти виглядали більше смішно, аніж войовничо.

Не дивно, але і Король Скорпіонів посміхнувся, спостерігаючи за ними.

А тоді позирнув на Релі, що стояла на колінах в кількох метрах перед ним, і проказав невимушеним спокійним голосом:

― Вони неймовірні, правда?

Релі так і вирячила очі. Правду кажучи, вона й гадки не мала, як реагувати на таке!

Уже хотіла спробувати підвестися, як озвалися іще двоє помічників тієї жінки, що стояли позаду. Та тільки-но вони заворушилися, як тут же зіткнулися із вкрай крижаним й пронизуючим поглядом Веймонда.

― На вашому місці я б не ризикував, ― спокійним, але з ноткою небезпеки голосом проказав Король Скорпіонів, не зводячи із них очей.

А тоді просто поглянув в сторону двох розмазаних тіл їхніх дружків.

Чоловіки сперечатися не стали, а тут же накивали п’ятами. Король Скорпіонів повернув собі звично невимушене обличчя й м’яко усміхнувся до Релі, наблизився й простягнув їй руку.

І в ту ж мить дівчина почула поряд із собою противний голос Маелора. Він дивився виключно на Веймонда, обличчя його здавалося сповненим напруги, а голос ― зацікавлення:

― Як цікаво… як цікаво…

І тільки принцеса зібралася поглянути в його бік, як ілюзія безслідно розчинилася у повітрі.

Торкатися шкіри долоні Короля Скорпіонів виявилося дійством вкрай неординарним. Дівчина й не думала, що від цього усе її тіло буквально пронизає мурашками!

― Що таке, Ваша Величносте? ― його голос прозвучав із ноткою тривоги, і Релі помітила її частку на його обличчі, коли різко зосередилася на ньому. І це було так дивно! Вона знову спробувала запевнити себе, що він ― зло, можливо, не краще, ніж Маелор. Але… ця нотка хвилювання на його обличчі. Хвилювання за… неї?

― Ваша Величносте? ― звів він брови на переніссі.

І знову цей голос.

Цей присмак тривоги.

Авжеж, він ніколи не говорить так, коли спілкується із своїми ворогами. Чи з підданими. Він байдужий до них всіх. Абсолютно.

Він прийшов сюди, аби врятувати її.

І знову мурашки по тілу.

Авжеж, до сих пір вона ніколи не відчувала нічого подібного. І, судячи із книг, прочитаних раніше, це відчуття називається…

 Е ні, чорт візьми, прийди до себе, Авреліє де Вантелл! Ти втрачаєш розум! Він прийшов сюди із тією ж метою, що й Маелор!..

А дійсно… з якою метою він узагалі прийшов сюди?

Релі рвучко висмикнула свою руку із його. Вони стояли чітко один навпроти одного. Мить між ними панувала напружена тиша. А тоді принцеса наважилася зронити:

― Д-для чого ти… прийшов?

Король Скорпіонів дивився на неї дуже пильно. І знову була присутня ця тривога в очах. Та секундою пізніше зникла безслідно, змінюючись холодною байдужістю, змішаною із неабиякою харизмою.

― Для чого я прийшов? Хіба ж не для того, аби порятувати тебе, Ваша Величносте, від цього жалюгідного клейма? ― і, скориставшись магією тьми, він підняв у повітря кочергу, а тоді, стиснувши руку в кулак, зігнув її навпіл так, мовби то була якась гілка, але аж ніяк не металева кочерга.