Візуалізація ― глава 6

За сніданком між королівською родиною починається розмова.

Маріетта: ― Люди у місті почали скаржитися на те, що під час повного місяця з лісу доноситься вовчий вий. Учорашня ідея Аврелії показати людям, що ми все ще наглядаємо за ними, мені дуже сподобалася. Тому сьогодні я розпорядилася розпочати полювання на всіх перевертнів прямо під час повного місяця.

Аластер: ― Кохана… ― це був один із способів звернення короля до королеви. Або «кохана», або «ваша високосте», та аж ніяк не по імені. ― Але це безглуздо, ― знизав він плечима. ― Мисливців, яких ти відправила, просто повбивають. Полювати на перевертнів під час повні…

Астрід голосно проковтнула ком, що застряг у горлі. Через цілковиту тишу у залі всі так і озирнулися на неї.

Дівчинка раптово із скрипом відсунула стілець і встала з-за столу, обводячи всіх присутніх вкрай проникливим поглядом.

― Астрід? ― прозвучав голос Аластера.

Дівчинка вишкірилася на нього, мовби то був не батько, а її найзліший ворог:

― Що?

― Куди ти йдеш? Ми ще не закінчили, ― озвався на це батько.

Астрід лиш голосно пхикнула:

― Що не закінчили? Вдавати, які ви благородні і зовсім нелицемірні?

Приготування до свята Миру

Релі швидко зрозуміла, що може скористатися усією цією метушнею і вибратися на годинку-дві в місто. Їй будь-що-будь потрібно було знайти Даріена. Попередити, аби не ходив сьогодні у ліс перетворюватись. Щоб знайшов якийсь підвал, чи… будь-яке інше місце, де можна себе прикувати, але аж ніяк не ліс!

Прошмигнувши повз групку слуг, Релі направилася до коридору, що вів до таємного проходу ― крізь нього за допомогою тунелю Релі зазвичай і потрапляла в місто.

Довелося озирнутися назад, адже в коридорі почулися якісь кроки. Та, впевнившись, що двоє служниць пройшли мимо, жваво обговорюючи прийдешню подію, Релі направилась уперед. Та тут же на когось наткнулася!

― Що ти робиш?! ― долинув зухвалий голос Софі. ― Ти ледь не порвала моє плаття!

― Софі? ― от кого-кого, а її Релі тут аж ніяк не очікувала побачити. ― Що ти…

― Ні, ― різко вигукнула сестра, більше не турбуючись про плаття. Все-таки, для свята у неї буде вишуканіше, набагато краще за це. ― Це я маю запитувати. Що ти в біса тут забула, Релі? Збираєшся утекти в місто, попередити свого улюбленого дружка-вовчика?

Очі Релі наповнилися темрявою.

― Що ти…

― Я все знаю! І мама знає! І… ― артистично склавши руки на грудях, вона вишкірилась: ― Я обов’язково скажу їй, якщо ти…

― Ну, то як? Спробуєш пройти? ― хмикнула Софі, дивлячись на сестру зверху вниз.

Не сказавши ні слова, Релі розвернулася, зібравшись піти геть. Проте Софі, відчувши перемогу, не втрималася від коментаря:

― Невже здалася так просто? Не схоже на тебе, сестричко.

Релі зупинилася. Як же вона її дістала!

В одну мить розвернувшись, принцеса випалила:

― Я не можу зрозуміти. Якого ти чорта тут стоїш? Не повірю, що Маріетта підіслала тебе. Я підозрювала, що не виберусь тунелем, що вона наставила там гвардійців. Але ти… ти мене так дивуєш, Софі, ― голос Релі змінився зухвальством, вона вишкірилась нічим не гірше рудої нахаби: ― Уся в такому простому платті. А до свята всього кілька годин. Як же ти збираєшся шукати собі принца сьогодні? Хіба бодай один із них погляне на це недоглянуте обличчя?

Софі зайшлася моментально.

― Що?! ― схопилася вона за обличчя. ― Що ти верзеш, клята… агр-р! ― іноді Софі так сильно хотіла когось проклясти, що не встигала придумати прокльону і виходило лиш тільки злісне «агр-р!», за чим було вельми кумедно спостерігати збоку. ― На себе поглянь, нетіпахо! Який граф візьме тебе в дружини із таким смаком?! ― здавалося, вона і справді кипіла від одного погляду на голубі відтінки суконь Релі. Софі надавала перевагу більш темним, елегантним відтінкам, що підкреслили б її витонченість і ідеальний, на її думку, тон шкіри.