Глава 30. На шляху до корони

Опинившись поряд із темною сирою камерою у підземеллі королівського палацу, Софі поглянула на матір із неприхованою огидою. Зазвичай блискуче доглянута й одягнена у вишуканий одяг, зараз Маріетта виглядала просто жалюгідно. Її завжди ідеальна зачіска розпустилась, через вологу волосся втратило блиск і об’єм, і тепер звисало мокрими тонкими пасмами. Тут було відчутно холодно, але Маріетта не подавала жодного виду, хоч і виглядало очевидним, що в одній сукні їй не може бути комфортно.

― Ти посилала за мною, ― сухо проказала Софі, дивлячись на матір, наче на загнану собаку. Хоча, в принципі, так воно й було ― ще день тому будучи породистою доглянутою сучкою із блискучою шерстю, сьогодні вона стала звичайною брудною дворняжкою.

Маріетта жадібно підповзла ближче до ґратів, аби обхопити їх кістлявими руками.

― Авжеж, посилала! Чи ти не бажала побачити власну матір перед її смертю?!

Софі ніяк не зреагувала на ці жалюгідні спроби надавити на жалість. Раніше вона була готова бігати і виконувати будь-які накази цієї жінки, підтакувати їй у всьому… та нещодавно зрозуміла: Маріетта ніколи не любила її. Вона не любила жодну із своїх дочок. Усі вони існували задля однієї мети ― досягнення нею трону. Але що… цей план з тріском провалився, і Софі була цьому неабияк рада. Хоча й розуміла ― уже завтра Медіанос більше не належатиме де Вантелл.

― Чому це я мала бажати тебе побачити? Тебе, яка згубила моє життя! Тебе, яка… ― Софі раптово зціпила зуби, адже її внутрішня сутність так і натякала ― не витрачай на неї своїх нервів, це того не варте.

Та Маріетта лиш голосно прицмокнула губами.

― Ха! То це ти мене звинувачуєш, так? Після всього, що я для тебе зробила?

На цьому моменті Софі вже не змогла стриматись:

― Зробила для мене??? Ти… ти хоча б… а, ні, ти точно знала! Ти знала, хто такий Марден Бейвейр і що він зі мною зробить! Але, бляха, невже ти й справді думала, що він дозволить тобі бути на троні?! Ха… та ти зовсім божевільна і план твій ― лайно собаче!

Маріетта опустила голову. Якусь мить вона мовчала, поки Софі пропалювала її розлюченими очима.

― Ти ненавидиш мене, доню, і цьому є причина…

― Є причина?! Ха! Мамо, ти згубила Медіанос! Невже ти не бачиш, в якій ситуації ми зараз?! Навіщо ти отруїла правителів Нордесте й Мерідії?! Тепер вони знищать нас у вогні і приправлять льодом!

Неочікувано Маріетта звела на доньку очі:

― Згубила Медіанос? ― обличчя її виглядало вкрай божевільним. ― Це я згубила Медіанос?! ― різко зірвалася вона на крик. ― Тебе тоді ще на світі не було, але те, яким був Медіанос, коли твій батько одружився зі мною… його не було вже тоді! Чуєш мене?! Те, що дісталось мені, те, що я змушена була робити, аби ця держава проіснувала до сих пір!.. Ти нічого не тямиш, дитино, і не втямиш, поки не поставиш себе на моє місце! Поки твій батько сидів на теплому троні, усміхався всім підряд, показував із себе мудрого й великодушного короля і нічого при цьому більше не робив, я… я! Я утримувала на плаву все! Я не дала цій країні згнити, не дала ворогам її роздерти! Я…

― Ти вела нас до війни! ― розвела руками Софі.

― Її не можна було уникнути! ― випалила на це Маріетта. ― Гадаєш, я отруїла правителів Мерідії й Нордесте, сподіваючись, що мені за це нічого не буде?! Ха… тоді ти занадто наївна й юна, дитино моя! А дорослішати тобі доведеться вже і зараз! Я убила їх, бо війна була неминуча, а тепер з нею на нас підуть дві недосвідчені принцеси… їхні доньки! Гадаєш, у них є досвід у війні?! Гадаєш, у них є шанс??? Наступ з метою помсти! Вони не готові до цієї війни!

― А хіба ми готові?!

― Це неважливо! Важливо тільки те, що вони не готові! Вони готувались напасти лише за півроку, натомість розлючені смертю батьків принцеси атакують нас уже зараз! І хто у вигіднішій позиції?! Для наступу потрібна більша сила, ніж для захисту, невже тобі це невідомо?! Ми на своїй землі, ми зітремо їх в порох, дитино!

Софі відступила крок назад.

― Тоді… тоді для чого було потрібно…

― Одружувати тебе й Мардена? Дитино ти моя недалека, задля твого ж блага! Ти не стала б королевою без короля! Тим паче, ти не спадкоємиця!

― Релі не повернеться!

― Ти не можеш знати напевне! ― викрикнула на це Маріетта. ― Послухай мене, дитино… ти… ти можеш мене ненавидіти, але я… я проклала тобі шлях до корони. Проклала своїм життям, потом і кров’ю. І ти можеш думати, що я віддала тебе тиранові, але погодься, якби він був добрим чоловіком, ти ніколи не змогла б стати королевою.

Софі знову відступила назад. Очі її так і тремтіли. Вона не могла повірити своїм вухам.

― То ти… ти хочеш, аби я його убила і…

Маріетта різко підскочила до ґратів і процідила, дивлячись до біса проникливим поглядом:

― Ти швидко вчишся, Софі… ти зможеш стати королевою…

Та Софі лиш захитала головою. Ось… ось в чому була вся справа! Ось яка в неї матуся! Вона віддала її клятому ґвалтівнику, аби вона убила його і стала королевою! Ось як вчиняють справжні люблячі матусі!

У момент, коли Софі поглянула на матір із всією можливою огидою, Маріетта дивилась на неї поглядом раніше їй зовсім невластивим. Здається, у ньому на секунду промелькнула щирість.