Глава 8. Поговори із темрявою

За кілька днів до свята Миру

Кімната королеви Медіаносу була, мабуть, найбільш оздобленою усілякими коштовностями та дорогими предметами інтер’єру у всьому палаці. Із спальні вело двоє дверей ― одні у ванну, інші в гардеробну. Остання була просто величезною. Годі було навіть уявити, скільки різноманітних суконь тут висіло. Узагалі, функціонал гардеробної був трохи переоціненим: все-таки, як не крути, Маріетта одягала кожну з цих суконь не більше одного разу. Тож поставало питання ― для чого ж тоді їх тут зберігати, якщо вона не збирається одягати їх знову?

А відповідь була доволі простою. Традиція. Збереження суконь із важливих подій слугувало таким собі збереженням спогадів. Скажімо, можна було підійти до сукні, помацати її вишукану тканину чи навіть приміряти… а в голові так і матеріалізуються спогади про прекрасний бал чи теплу зустріч.

Та для Маріетти усі ці сукні мали геть інше значення. Вона полюбляла сюди приходити, аби нагадати собі, у якій сукні їй вдалося провернути більш хитрий стратегічний план.

Ні для кого не було секретом ― Маріетта мріє про трон. Її зовсім не обходить те, що його потрібно ділити з Аластером. І ще більше не обходить той факт, що опісля досягнення Релі дев’ятнадцяти років, трон перейде до цієї ненависної юної принцеси… клятої байстрючки, доньки повії!

Авжеж ні… вона цього не допустить. Якщо Аластер хоче бачити Релі новою королевою, а не її, ту, хто врятував Медіанос із самих низин… о, він дуже помиляється!

Увірвавшись в гардеробну, Маріетта гучно зачинила двері й зупинилася в центрі приміщення, де було кілька м’яких пуфів для примірки взуття. А скільки туфель було у Маріетти! І не порахувати.

Та зараз королеві було не до цього. Увесь замок аж кипів від приготувань до свята Миру. Вона щойно зірвалася на ній. Вона покарала цю дрібну погань батогом по руці власноруч! Хоча… її ідея не була паршивою. Вона подобалася Маріетті. Просто їй не подобалося, що то була ідея Релі.

Важко задихавши, Маріетта зірвалася з місця. Вона метнулася до столика із дзеркалом, різко відчинила шухляду і, перебравши руками цілу купу коштовних прикрас, вийняла звідки зачаровану монетку. Вона переливалася фіолетовою магією і, в цілому, була ідентична тій, яку використовувала Релі для зв’язку з Ірвін-Прародителькою.

Вийшовши в центр гардеробної, Маріетта дзвінко підкинула монетку. І в ту ж мить, як вона знову опинилася на її долоні, посеред кімнати вже стояла Прародителька.

Те, ким вона постала перед королевою, було явним сюрпризом, адже на обличчі Маріетти на мить запанував справжнісінький страх.

Блиснувши янтарними очима, Ірвін захихотіла у своїй звичній манері й розвела руками:

― Хи-хи-хи-хи-хи, кликали, Ваша Високосте?

Маріетта насупилась:

― Ірвін-Прародителька?

Вишкірившись, Ірвін поспішила вклонитись у реверансі:

― Власною персоною! І чим же я можу пригодитися особі такої влади і могутності як ви, Ваша Високосте? ― випрямившись, Ірвін блиснула янтарними очима, зосереджуючи прискіпливий погляд на королеві.

Обличчя Маріетти не виражало ні краплі приязні, вона направилась до дзеркала:

― Прибережи свою фальшиву повагу для когось іншого. Ти… знаєш, що мені потрібно. Ти знаєш все. Тож назви мені ціну. У мене є стільки золота, скільки…

Гардеробною знову роздався пронизливий смішок. Сплеснувши у долоні, Ірвін вмить опинилася поряд із Маріеттою і, обходячи її позаду, проговорила:

― О, авжеж я знаю, що ти бажаєш більше за все, Ваша Високосте… ― Прародителька проговорювала титул без нотки поваги, просто, ніби підтекстом було над ним насміхнутись. ― Бажання твоє воістину жорстоке і жахливе. І… ― на мить опустивши погляд, Ірвін опинилась поряд з Маріеттою і витріщилась на них обох в дзеркало. Прародителька для королеви поставала в обліку старшої жінки, дуже схожої на Маріетту, тож виникав логічний висновок ― імовірно, це був облік її матері. ― Я з радістю здійсню його! ― захихотівши, Ірвін склала руки із довгими кігтями в замок і вишкірилась: ― Та істина в тому, що золотом таку послугу не оплатити…

Маріетта опустила холодний погляд на співрозмовницю:

― Що тобі потрібно?

Ірвін відскочила на крок назад:

― Авжеж те, що тобі під силу мені дати, Ваша Високосте. Твій первісток!

Очі Маріетти звузилися:

― Що?

Ірвін лиш знизала плечима, піднімаючи брови:

― Або у нас угода, або… Я не дам тобі це, ― щойно вона підняла праву руку, у її кисті землянистого кольору (яка для Маріетти виглядала звичайною рукою її матері) із фіолетової магії матеріалізувалася пляшечка із дивним темно-синім розчином, що переливався магічним чином.

Очі Маріетти так і прикувались до пляшечки. Вона думала всього кілька секунд, після чого прозвучало агресивне:

― Гаразд!

Гардеробною роздалось задоволене хіхікання.

***

Теперішній час, за кілька годин до свята Миру

Покої Софі, в принципі, мало чим поступалися пишністю кімнатам Маріетти. Тільки в них було ще більше усіляких цяцьок і вишуканих речей. Одягнувши одну із варіантів суконь на сьогоднішній вечір, Софі вийшла з-за ширми, розписаної неймовірним малюнком квітучих гілок вишні. Крутнулась перед дзеркалом, а тоді, елегантно простягнувши руку вперед, закружляла у танці з невидимим партнером.