Візуалізація ― глава 2

Релі та Даріен біжать по травичці

Розмова під деревом

― Я знаю: ти мрієш вийти за якого-небудь лорда, ― сарказм так і лився з уст Даріена.

― Ти тільки й уявляєш, ― провів він рукою по повітрю, мовби уявляючи це все, ― оздоблена діамантами карета, і він… у неймовірному костюмі, начиненому золотом, у шкіряних чоботях і шпагою при боці… а його обличчя… ― брови Даріена поповзли догори, ― неймовірне і прекрасне…

― Перестань! ― штовхнула його Релі, сміючись.

― А що неправда? ― округлив очі Даріен.

― Ти псуєш момент, ― пирхнула Аврелія, відсахнувшись від нього.

Даріен усміхнувся і знову поглянув вдаль.

Вони мовчали кілька хвилин, після чого хлопець проговорив уже цілком серйозним тоном:

― Я знаю, ти воліла б, аби твоє життя було, як у Ліани.

«Життя, як у Ліани».

Дівчина із її розповідей була нестримною шукачкою пригод, тією, котра не зупиниться ні перед чим, перш ніж не досягне свого. Вона підкорює моря, океани і незвідані острови. Має свій корабель, де вона ― капітан. Смілива, сильна і…

Вільна.

― Даріене, ― раптом проказала Релі. Голос її був абсолютно щирим. ― Що, як я скажу, що хотіла б, аби завжди було так, як зараз? ― поглянувши на хлопця, вона продовжила: ― Щоб нічого не мінялося. Щоб це місце завжди було таким затишним і щоб ми… завжди були такими безтурботними.

Він був переконаний, що її істинним бажанням було прямо зараз утекти подалі від всіх цих придворних справ, піддатися внутрішньому пориву й покинути все…

Та він помилявся.

Навіть якщо десь в глибині душі принцеса і допускала думку про подібний легковажний крок, головним її бажанням завжди було допомагати іншим. Тим, хто цього потребує. Зробити щасливими усіх. Її ж бо щастя прийде разом із цим. Вона ― майбутня королева, тож усього в неї так чи інакше буде у достатку. А для початку їй достатньо вже й того, що вона може дозволити собі ось такі кілька годин на природі з другом дитинства. З тим, кому можна озвучити свої найпотаємніші думки й не виявитися осудженим.