Глава 29. Падіння дому де Вантелл

Софі, одягнена у досить просте бордове плаття, нервово ходила туди-сюди у власних покоях. Очі її бігали туди-сюди, мовби вона про щось дуже ретельно роздумувала. Аж раптом дівчина зупинилась і, твердо щось вирішивши, зібралася вийти із покоїв. Як двері відчинилися просто перед її носом і усередину влетіла світловолоса худенька служниця.

Дівчина здавалася наляканою, тому Софі, з виду дуже втомлена і виснажена, відступила назад.

― Ваша Величносте, королева… Її Високість повели у в’язницю.

Софі так і округлила очі.

― Що? Що ти таке кажеш, Еніс?!

Служанка зіщулилася.

― Ваша Величносте, ваш чоловік… він надав королівській раді незаперечні докази того, що ваша мати підмінила зілля, яке стримувало внутрішнього звіра вашого батька! Але… не це головне… а те, що він знайшов також і докази того, що ваша мати отруїла короля й королеву Мерідії та Нордесте! Тепер усі переконані, що вона ― причина війни, що уже розпочалася на наших кордонах з обох сторін! У… у палаці за кілька годин станеться справжній переворот! Люди вимагають негайно повісити королеву!

Софі відчула, як їй бракне повітря. Учора стратили її батька в неї на очах, вона не спала всю ніч, переживаючи, що Марден з’явиться у її покої, аби здійснити те, що робив кожної ночі. Він не з’явився, але ця новина… чорт побери, Марден зробив усе це, аби захопити владу!

― Ваша… Величносте? ― Еніс уважно придивилась до принцеси. ― Ви…

― Звісно, я не в порядку!!! ― заволала Софі, тут же зіскакуючи з місця. Вона розвела руками, стиснула їх в кулаки, ударила по своєму платтю, тоді закрокувала туди-назад. і, врешті розвернувшись, процідила із сльозами на очах: ― Геть.

Служанка ошелешено дивилась на принцесу.

― ГЕТЬ!!! ― щосили закричала Софі.

Еніс вилетіла з покоїв рівно в ту мить, як за нею із гуркотом було зачинено двері.

Софі важко дихала. Їй знадобилось кілька секунд, аби назбирати енергію на черговий приступ злості. А тоді, вхопивши одну з подушок, вона приготувалася щосили гамселити нею дерев’яний край ліжка.

Зненацька у кімнаті почувся шурхіт. Дівчина моментально опустила подушку і спрямувала погляд в напрямку джерела звуку ― якраз в ту ж секунду двері однієї із її шаф прочинилися і звідти вийшов…

Обличчя Софі сповнилося щирим шоком.

― Н-нік?!

***

Релі та Астрід знаходилися у невеличкій кімнатці з погано облаштованим інтер’єром. Усі меблі були вкрай старими, а підлога попід стінами прогнила. Тим не менш, вигляд із цього заїжджого двору відкривався прямісінько на центральну площу Елесберта. Ту саму, де Релі полюбляла сидіти на фонтані і розповідати місцевим діткам історії про безстрашну шукачку пригод Ліану.

Та зараз усе це було лиш спогадом.

Астрід нервово крокувала туди-сюди. Релі мовчки сиділа на одному з ліжок. Врешті-решт, молодша де Вантелл вигукнула:

― Ми повинні витягнути звідти Софі!

Релі, котра, вочевидь, іще і близько не відійшла від втрати батька, відповіла не одразу. Вона зміряла молодшу сестру виснаженим поглядом.

― Релі, ми маємо щось зробити! Цей клятий ідіот Марден Бейвейр от-от захопить владу в Медіаносі!

― Я знаю, ― сухо відповіла Релі. ― Ми обов’язково щось придумаємо.

Та Астрід лише роздратував удаваний спокій сестри:

― «Щось придумаємо»?! Релі, потрібно діяти негайно! Невже ти забула, хто такий Марден Бейвейр?! Над ним ніхто не має влади, навіть його батько! Допоки він був на Раварині, усім було чхати, але тепер… тепер, коли він прийшов сюди, він ні перед чим не зупиниться, аби отримати трон! Наша сестра… наша сестра тепер його дружина! Ти хоч…

― Саме так, ― холодно відказала Релі. ― Софі ― дружина Мардена. Ми не можемо просто так увірватися і забрати її.

― Тоді… що ти пропонуєш?! Бо я… я схильна думати, що реальним нормальним рішенням буде вдертися туди і перебити їх усіх! Усіх, хто стояв на площі і займався бездіяльністю, коли… коли… коли… ― вона раптово втратила усю впевненість, зупинилася і вкрай розчаровано поглянула на Релі. Дівчина здавалася надзвичайно спокійною, хоч на ній і не було лиця.

Астрід не могла в це повірити. Поява Релі здавалася їй спасінням. Дівчинка і справді щиро вірила, що тепер, коли її сестра повернулася, усе негайно стане добре.

І це не безпричинно. Релі все життя говорила про це. Що вона зробить усе, аби запобігти кризі. Аби врятувати усіх.

І тому Астрід вірила їй. І навіть зараз, коли на власні очі бачила, що насправді її сестра далеко не така всесильна, як здавалось.

Врешті, Релі підвела очі й проговорила віддаленим голосом:

― Астрід, пробач… але… здається, я не зможу цього разу врятувати усіх.

Ці слова мовби ножем пройшлися по нутру Астрід. Якусь мить вона пильно вдивлялася в сестру, а тоді зронила ледь чутно:

― Релі… що з тобою там… трапилося?

Спадкоємна принцеса звела очі на сестру. Мовчала більше хвилини. А тоді зронила: