Глава 28. Найщасливіший день у Елесберті

Той день у Елесберті супроводжувався особливо піднесеним настроєм серед містян. Ще за кілька днів до цього містом почали поширюватися схвильовані обговорення, мовби от-от мало трапитися щось грандіозно захоплююче і цікаве. Люди активно прогулювались містом, заходили у кафе і бари, жваво обговорюючи свої передбачення щодо майбутньої масштабної події. Усе скидалося на те, що подія ця, безумовно, здатна викликати у них незабутній фурор.

Та якщо знати про справжню причину близького «найкращого дня у Елесберті», на перший погляд, уся ця поведінка могла видатися справжнісінького роду тотальним безглуздям.

Здавалось би, місто мав огорнути загальний траур у зв’язку із наближенням страти самого короля. Аластер де Вантелл ось уже кілька тижнів сидів у сирій в’язниці, місці, яке не побажаєш навіть ворогу, але… але це ж вони туди його і запхнули! А опісля зробили усе, аби винести йому вирок у вигляді смертної кари! Усі ці люди, його народ, народ, задля якого він не спав ночами, продумуючи, як вберегти країну від нападників, як прогодувати всіх і забезпечити усім дах над головою!

Коли вже простий люд обернувся проти мудрого й справедливого короля, годі й чекати чогось іншого ― подію цю ніяк не відвернути! А королева, Маріетта, схоже, з цього одну лиш вигоду вбачала. Тепер бо вона стане єдиною королевою, віддасть свою доньку заміж за лорда-виродка із Раварину, таким чином закріпивши свою владу й там… і чим же не геніальний план?!

Тож із цього й випливало ― новина ця схвилювала народ у цілком неадекватній манері ― люди сходилися на центральну ринкову площу із самісінького ранку, аби зайняти найкращі оглядові місця. Ще навіть не було споруджено платформу, на якій мали установити гільйотину, а люди уже зібралися великими купками, жваво обговорюючи майбутню криваву подію.

Королівська родина з’явилася на площі швидше, ніж було заплановано. На перший погляд усі вони здавалися напруженими. Батько Маріетти, Брон Ліст, та її молодша сестра, Генріетта Ліст, активно про щось спілкувалися. Маріетта, одягнена у вишукану чорну сукню, прискіпливо оглядала площу крізь вузькі щілини для очей у своїй чорній масці із пір’ям та мереживом. Її погляд був геть не таким, що виражав тривогу з приводу майбутньої страти її чоловіка. А радше таким, що оцінював кількість людей у натовпі зівак й був незадоволений тим, що повитріщатися на криваве видовище їх зголосилося так мало.

По ліву руку від королеви Маріетти стояла Софі. На ній було звичне бордове плаття, проте зараз із більшим оздобленням. Обличчя її здавалося стривоженим, навіть незважаючи на наявність чорної ажурної маски. Поряд із нею знаходився самозакоханий синок лорда – Марден Бейвейр, обличчя якого аж заливалося несамовитою радістю.

Коли людей зібралося вже дуже багато, і настав назначений час, Маріетта випросталася й приготувалася говорити відповідно до того, як вступну промову закінчить слуга.

Та в ту ж мить Софі нервово вхопила материну руку і, наблизившись до неї збоку майже впритул, зашепотіла на вухо:

― Мамо, ще не пізно усе відмінити!

Її обличчя було таким наляканим, таким стривоженим, мовби прямо зараз до гільйотини мали вивести її саму.

Та Маріетта навіть не поглянула на доньку. Її очі були приковані до блискучого леза гільйотини, а жоден м’яз на обличчі ні на мить не сіпнувся.

Тоді Софі, невідомо звідки набравшись сміливості, схопилася з місця і спробувала крикнути:

― Зупиніть це, прошу! Зупиніть!

Королева жорстко відштовхнула доньку вбік і тут же проголосила, адже слуга якраз передав їй слово:

― Як не прикро мені про це оголошувати, та прийшов час справедливого завершення того, що сталося на святі Миру. Те, ким виявився мій чоловік ― неприпустимо для законів Медіаносу. Тож прямо зараз…

Софі відчула, як Марден Бейвейр вхопив її за ліве передпліччя. Він зробив це так сильно, що дівчина ледь не видала гучний зойк. Притягнувши її до себе, синок лорда шепітно проголосив:

― Іще раз спробуєш утнути щось подібне, я відтрахаю тебе так, що наступного дня не підведешся з ліжка.

Софі затремтіла. Подивитись у сторону виродка навіть не наважувалась. У ту ж мить Маріетта завершила промову. На платформу почали підійматися помічники ката, а за ними й сам кат, який і мав привести гільйотину в дію.

Поглянути на те, як помічники ката ведуть її батька, Софі просто не знайшла сміливості. Люди схвально закричали, довкола стояв шалений шум, а у вухах Софі усе це вмить приглушилось до пронизливого тихого дзвону. Дівчина чула, як у скронях шумить власна кров, як шалено б’ється серце і як сильно здавлює в грудях…

Марден все ще стискав її передпліччя. Сильно, бо на руці під його пальцями уже утворилися синці. Проте на неї не дивився ― вочевидь, волів споглядати увесь процес страти від початку і до кінця.

Софі жалібно поглянула на батька і заголосила:

― Татку… ні… татку…

Марден повернувся лиш на мить, аби гавкнути:

― Замовкни, бісова стерво! Ти ніколи його не любила, чому тепер ниєш?!

Та не дочекавшись її реакції, відпустив руку дівчини і спрямував задоволений погляд на гільйотину та її майбутню жертву.

― Аластер де Вантелл виявився монстром, що десятки років обманював усіх нас! ― проголосив слуга, «ведучий» страти, активно жестикулюючи руками. ― Тепер, коли він стоїть перед обличчям смерті, чи є у нього які-небудь останні слова?!