Глава 25. Борися

― Я чекав на тебе, ― роздався великими покоями голос Мардена Бейвейра, коли Софі увійшла всередину, зачиняючи за собою двері. Хлопець окинув її коротким поглядом, після чого наказав двом слугам: ― Можете іти.

Двоє дівчат прошмигнули повз Софі швидкою ходою і з вкрай пригніченими обличчями, та дівчина не дозволила собі довго на них оглядатися, а одразу ж повернулася до свого майбутнього чоловіка. Щойно вона була у матері, у якої й дізналася про цю новину.

Марден обвів її прискіпливим поглядом:

― Не буду запитувати тебе, чому ти так довго не приходила.

Софі дещо підвела підборіддя догори, проте обличчя її все ще залишалося блідим і відверто пригніченим:

― Минулої нашої зустрічі Ваша Високість сказали мені, аби я завжди виглядала бездоганно.

На обличчі Мардена пробіг задоволений блиск. Він повернувся до стола, аби узяти із нього дорогий королівський лук.

― Поки я ще не король, можеш звертатися до мене просто по імені, ― всміхнувшись односторонньою усмішкою, він змахнув головою, закликаючи принцесу до себе.

Софі смиренно наблизилася, проте тут же отетеріла. В метрах трьох перед ними, у самому кінці покоїв, під стіною стояла зв’язана дівчина! У неї був кляп в роті, а руки й ноги прив’язані до перила. А на голові… яблуко.

Марден заклав стрілу у лук й прицілився. Дівчина так і затремтіла, очі її вирячилися й вона стала пручатись…

― Мардене! ― тут же з жахом вигукнула Софі.

Хлопець цілився рівно кілька секунд, після чого роздратовано опустив лук і спрямував на принцесу втомлений погляд:

― Що? Мені здалося, чи ти хотіла навчитися стріляти? Я збирався продемонструвати тобі, як це робиться.

Софі не мала слів… цей хлопець… він не просто аморальний покидьок, він… божевільний!

Проте його погляд змусив пригадати болючий ляпас, нанесений їй прямо посеред людної вулиці Елесберту.

― Але… але чому ми не на полігоні? ― тремтячим голосом запитала Софі, так і поглядаючи на бідолашну дівчину, котра у той момент, здається, просто молилася на принцесу.

― Нецікаво, ― відрубав Бейвейр противним голосом. ― До того ж, що ж іще змусить цілитися бездоганно, як не жива мішень?

Софі ошелешено опустила голову… усе це просто не вкладалося в голові! А ті солдати… він же наказав їм віддухопелити ні в чому невинного Ніка та його молодшеньких! Цей покидьок… цей покидьок просто божевільний!

Дівчина не витримала й викрикнула:

― Я не буду стріляти!

На це Марден лиш похитав головою:

― Ну, мені більше дістанеться.

Софі різко насупилась. Більше чого? Спроб, під час яких голову цієї дівчини може прошити стріла?

― Мардене, це…

Та на цей раз Бейвейр уже й справді розлютився. Опустивши лук вчергове, він люто позирнув на Софі:

― Соф, я не розумію. Ти усім своїм виглядом натякала на те, що я повинен більше поважати твої інтереси. Я намагаюся бути добрим нареченим. Я чекав на тебе сьогодні, хоча ти серйозно запізнювалася. Я мовчу про те, як ти зараз виглядаєш. Уся спітніла й перелякана. Що не так? Послухай, ― на цьому моменті його голос раптом набув надто небезпечних ноток, а обличчя наповнилося тінню. ― Тобі не варто зневажати часи, коли я добрий, бо коли я…

Та він не договорив, бо зненацька двері у покої широко прочинилися, й усередину влетіла служанка Релі ― Мей.

Софі, уздрівши її, тільки й зронила розгублено:

― Мей, що ти…?

― Що тут відбувається?! ― сердито вигукнула Мей, поглядаючи на зв’язану дівчину, що усім своїм виглядом благала про допомогу.

Проте Марден миттю обійшов Софі й витріщився на Мей:

― Що ти тут робиш? Я просив нікому не заходити.

― Ти… не віддаєш мені наказів, ― відчеканила Мей.

Софі так і зблідла. Останній, хто говорив так із Марденом… ох, вона навіть не хотіла думати про те, що сталося із Ніком та його молодшими…

― Не віддаю наказів? ― аж прищурився Бейвейр, наближаючись до неї. ― А ти хто така? Мені здалося, чи ти служанка у цьому палаці?

― Це так. Проте моєї хазяйки поки що немає.

― А з цього випливає, що тепер твоїм хазяїном є я, ― знизав плечима Марден. ― Вже завтра ми з Соф одружимось, а оскільки всі служниці підкоряються їй, як принцесі, то підкорятимуться і мені.

Мей звела підборіддя догори, аби зронити непохитним голосом:

― Це буде завтра. А зараз… звільни дівчину. Негайно.

Несподівано Марден в один крок здолав відстань між ними, хапаючи Мей за горло й притискаючи до стіни.

― Як ти… смієш… наказувати… МЕНІ?!!! ― він загорлав так сильно, що усі здогадки про його божевілля лиш підтвердились. ― ГЕЙ!! Негайно сюди!!! ЗАМКНІТЬ ЦЮ БОЖЕВІЛЬНУ В ТЕМНИЦІ!! ПРИЗНАЧТЕ ДНЕМ СТРАТИ ТОЙ ЖЕ ДЕНЬ, ЩО І ДЛЯ КОРОЛЯ!! У цьому палаці, чорт би його побрав, одне свавілля! Я наведу тут лад!!