Глава 24. Перед лицем хижака. Частина друга

― Не дивуйся так, Ваша Величносте, ― на диво, звертання до неї звучало із його уст легко, лагідно і мовби дійсно із всією повагою. Він раптово відпустив обидві її руки і закрокував вбік. Принцеса так і застигла з кинджалом в руці, гадки не маючи, що з ним робити. ― Та навіть такому всемогутньому веркастру, як я, може знадобитися допомога принцеси.

Релі сердито поглянула на нього. Король Скорпіонів зупинився на певній відстані, аби зміряти її поглядом блискучих очей. Тільки зараз Релі побачила, наскільки маленькою є поряд із ним. Хоча, якщо дивитись на обличчя, між ними не така вже й велика різниця у віці…

Тоді він закрокував у темряву тронної зали, туди, звідки із одного з тунелів вибігла Релі. Дівчина лише зараз второпала, що виходів із тунелів тут настільки багато, що, в принципі, вона рано чи пізно все одно опинилася б тут, навіть якби блукала там довше.

― Ваша Величносте, ― знову звернувся Король Скорпіонів, тримаючи дистанцію. ― Ти у моєму ув’язненні вже п'ятнадцять днів. За цей час багато що змінилося.

«П'ятнадцять? ― з жахом подумала Релі. ― Я думала дванадцять, максимум тринадцять… як же вийшло так, що я збилася з рахунку?! Ми з тим юнаком разом рахували…»

Та думки обірвалися від одного лиш погляду на Короля Скорпіонів. О, владиці невизнаного королівства Ас’асхара таки й справді не бракувало харизми і зовнішньої привабливості.

― Змушений тобі повідомити, що за тиждень війська Мерідії та Нордесте уже будуть на кордоні Медіаносу. Вони оголосили війну ще тоді, коли я викрав тебе, проте зібрали армії лише зараз. І… я б не сказав, що армії їх несуть велику загрозу. Проте… ти і сама знаєш, які справи із цим у твоєму королівстві.

Релі раптово насупилася. «Війна… таки не оминули…»

Їй захотілося зірватися з місця і звинуватити Короля Скорпіонів у тому, що якби він не викрав її, вона б…

Проте тут же прозвучав його голос:

― І перш ніж звинуватити мене в тому, що я ув’язнив тебе і відрізав від світу, спішу зауважити, що твоє втручання усе одно нічого не змінило б. Процеси були запущені уже давно, за твоєю спиною. Це війна твоєї мачухи за трон, план, що продумувався нею протягом років. Війни не оминути, Ваша Величносте.

Ці слова прозвучали, наче удар батогом по спині. І, хоч побої від Маріетти тепер здавалися чимось дуже далеким і давнім, Релі добряче відчула цей біль. Шрами на її спині зачесалися, проте вона стрималася, гордо піднявши підборіддя і змірявши Короля Скорпіонів найбільш холодним своїм поглядом.

― Одначе… твоє королівство не повинно так ганебно загинути, будучи роздертим на шматки жалюгідними ворогами. У мене для тебе є пропозиція.

Релі насупилась. «То прохання, тепер пропозиція, що взагалі…»

― Я можу наділити тебе силою такою, з якою ти легко зупиниш війну. Переможеш усіх своїх ворогів. А тих, хто втече, злякавшись твоєї могутності, твій образ ще довго лякатиме по ночах. Ти зможеш викрити правду про Маріетту. Народ знову полюбить тебе. Ти зможеш звільнити свого батька.

Релі широко розплющила очі.

― Мого… батька?

― Маріетта назначила датою страти вже цю п’ятницю. У тебе залишилося всього п’ять днів, Ваша Величносте.

Серце принцеси гупало, наче в галопі. Її батько… його мають стратити! Маріетта… клята мачуха! І це все заради трону… вона… вона повинна чимскоріш вибратися звідси і…

Але ж Король Скорпіонів правий… сама вона нічогісінько не вдіє…

Аж тоді Король Скорпіонів окинув її проникливим поглядом і сказав:

― Я повернуся за п'ятнадцять хвилин. Як слід подумай. Мої слуги дадуть тобі новий одяг, а поки… поїж.

І показав на стіл із закусками, який, як виявилося, весь час стояв поруч. А Релі навіть не помічала.

Веймонд зник так швидко, що Релі й оговтатися не встигла.

Вона залишилася одна у величезній підземній тронній залі із безліччю виходів у тунелі, яким немає кінця і краю…

― Ваша Величносте, ― неочікувано почулося позаду. Релі обернулася. До неї наближалися дві старші жіночки, одягнені у все чорне. В руках тримали сукню. Також чорну. Але на вигляд зручну. А ще таз із водою.

Релі помила свої бруднющі від багна ноги й перевдягнулася в чисту сукню. Разом із цим відмітила, як сильно схудла. Вона їла лише тоді, коли голод ставало нестерпно терпіти, а свої порції віддавала співкамернику. Той хлопець тримався стійко, подумала вона. Він жодного разу не їв те, що вона йому віддавала. Та й чи їв він узагалі?..

Та думати про це не було часу. Служанки пішли, і Релі знову залишилася одна. Поглянула на трон. Насправді, то було зовсім не величне крісло. Ось трон у Медіаносі… авжеж, ось чому Маріетта так бажає цей клятий шматок золота, на якому ж навіть і не так зручно сидіти!

Релі важко зітхнула. То був і справді складний вибір. До сих пір їй не доводилося робити нічого подібного. Усе, чого вона бажала, завжди отримувала. Усе досягалося без найменших зусиль. Тепер же, коли від неї потрібні були ці зусилля, вона… не знала, як правильно вчинити.

А тому таки взяла в руки одну із канапок і запхала до рота, жадібно пережовуючи.

А в голові тим часом матеріалізувалися спогади.