Глава 23. Перед лицем хижака. Частина перша

Астрід висіла вниз головою ось уже декілька годин. Вечір наступив швидко, а за ним і ніч. У лісі стояла непроглядна пітьма, і лиш слабке світло місяця дозволяло побачити виблискуючий кинджал, що знаходився так близько, і водночас так далеко.

Доволі швидко Астрід припинила спроби дотягнутися до нього, адже очевидним був факт, що Сілк та його приятелі неодноразово уже карали таким способом невмілих роботяг, а значить, чітко знають, куди потрібно ставити кинджал, аби ніхто не зміг до нього дотягнутися.

Взагалі до дівчинки прийшло ще й усвідомлення того, що якщо вона нічого не зробить, її дійсно зжеруть. Адже Сілк стовідсотково приводив усіх жертв саме сюди і підвішував саме тут, а отже, місцеві звірі мають добре знати, де у цьому лісі знаходиться кормушка.

Та ідея того, як можна вижити цієї ночі, прийшла так само неочікувано, як і всі попередні здогадки. Дівчинка вже й здивувалася ― невже це тому, що вона висить головою вниз і кров, як не крути, а таки дійшла до її голови.

Рвучко підтягнувшись, вона спробувала дістатись руками до мотузки, якою були зв’язані її ноги. Не вистачило буквально трішки. Еге ж, так близько, і так далеко, як і в ситуації з кинджалом.

Знову повиснувши вниз головою після кількох невдалих спроб, Астрід розлютилася. Вона черкала руками землю, але не могла дістатися до кинджала. До мотузки їй не вистачало всього кількох сантиметрів. Невже вона настільки безпомічна?!

Е ні. Вона відрізняється від усіх дітей, що тут висіли. Адже всі, хто не справлявся з роботою, скоріше за все, були слабкими й невитривалими. Якщо вони не змогли виконати роботу, як же вони зможуть звільнитися з цієї пастки?

Але ж вона… вона виконувала роботу бездоганно. Сілк привів її сюди тільки тому, що вона сама напросилася.

Ось що відрізняє її від всіх цих дітей.

Її фізична підготовка.

Все своє життя Астрід була маленькою й проворною. Пролазила там, де не пробирався ніхто. І поки її старші сестри вчилися етикету й приміряли сукенки, вона видиралася на гору, самотужки плила на острів і непомітно пробиралася на кораблі. Вона була наче той кіт ― проворна, безшумна й із зухвалим характером.

І зараз їй непотрібні її здібності перевертня. Вона практично все життя сиділа на зіллі, навіть не здогадуючись про своє надприродні можливості. Тож якщо Сілк думає, що це зможе її зупинити, він сильно помиляється.

Астрід рвучко вхопилася пучками пальців за тверду землю. А тоді почала розхитуватись. Раз… іще раз… вона все набирала швидкості… іще трохи і…

Дівчина відірвалася пучками пальців від землі, одночасно із розхитуванням піднімаючись догори.

Є!

Вона зуміла вхопитися руками за мотузку! А тоді, вчепившись у неї з усієї сили, дівчинка насупилась й піднялась, зрештою міцно зафіксувавшись на мотузці. Розв’язати зв’язані ноги тепер не складало жодних труднощів. Один момент ― і наймолодша принцеса Медіаносу вже стоїть на твердій землі.

Одначе… хто б знав, що в ту ж мить вона виявиться оточена цілою зграєю вовків!

Усі вони, мабуть, зачувши рух у місці кормушки ще ввечері, вирішили зійтися на годівлю… і, от же лихо, Астрід виявилася оточена ними з усіх боків! Тікати було просто нікуди!

***

Релі уже готувалася до сну у своїй вогкій холодній камері, коли у печерному коридорі почувся рух. Вони заворушилися із хлопцем з сусідньої клітки майже одночасно.

― Хтось іде? ― поцікавився хлопець.

Та Релі уже стояла біля ґратів. Вона була впевнена, що це знову прийшли, аби катувати її нещасного співкамерника, проте…

Цього разу прийшли за нею.

На світло показалися двоє чоловіків у чорній шкіряній бойовій одежі.

― Принцесо, на вихід.

Релі здивовано поглянула на них. Один з чоловіків відчинив клітку й відійшов. Принцеса поволі виходила до них. Аж тоді юнак із клітки закричав:

― Давай, принцесо-сміливице! Так, як я тебе вчив!!

І вартувало цим словам прозвучати, як принцеса тут же накинулася на чоловіків. Хтозна-звідки у неї взялася проворність й сила достатні, аби не те, що вирватися від них, а ще й завдати кількох ударів, чого ті явно не очікували!

А коли второпали, що сталося, то побачили лиш краєчок порваної голубої сукні, що ховався за поворотом.

Релі бігла щодуху. Бігла так швидко, як могла. Згідно з планом, продуманим ними з незнайомцем, вона мала якомога скоріше вибратися звідси і привести допомогу. Та от тільки… швидко принцеса усвідомила, що не розпитала у незнайомця про найважливіше ― як же, в біса, звідси вибратися?!

Тунелі здавалися неймовірно заплутаними, і до того ж Релі постійно здавалося, що ті чоловіки от-от її наздоженуть, хоч вона й не чула позаду жодного звуку.

― Що за лайно?! ― зрештою вилаялась вона, зупинившись на черговому роздоріжжі. Усі печерні коридори були освітлені факелами, та, як на зло, усі вони були як один, і принцесі здавалося, що вона просто-напросто ніколи звідси не вибереться!

Вибравши хід навмання, вона знову почала бігти. Босі ноги швидко замерзали від вогкої землі під ступнями, та бажання вибратися на свободу перевищувало усі незручності…