Глава 21. Більше жодних смертей

Вози з викраденими з різних куточків Медіаносу дітьми зупинилися перед великою будівлею просто в центрі соснового лісу. Вершники зіскочили із своїх коней, аби зігнати всіх дітей в купу. Усі розбійники були озброєні до зубів, тож кожен, хто наважувався на втечу, тут же отримував стусана, що нерідко супроводжувалося болем, криком та кров’ю.

Астрід стояла мовчки в центрі групи, поруч із нею Міркін та Лендон. Рудоволосий був геть наляканий, чорноволосий же досить спокійний. Астрід помітила, що він активно вивчає територію, тож взяла усі свої страхи в кулак й стала робити те ж саме. Можливо, зараз вони не можуть втекти, проте якщо така можливість з’явиться, потрібно добре знати, куди утікати.

Нарешті розбійники припинили балачки і пролунав голос одного з них:

― Усім замовкнути! Глава Сілк іде!

Астрід насупилася.

― Сілк? Хто це? ― ледь чутно шепнула вона Лендону.

Той озвався:

― Глава рабських таборів. Якщо при розподілі тебе залишать тут, він буде твоїм начальником.

«Значить… якщо я уб’ю його, то зможу вибратися», ― тут же пролунало в голові Астрід. Та вона миттю згадала свою спробу втечі… що ж, здається, знадобиться хороший план.

Невдовзі серед розбійників з’явилися чоловіки у більш охайному здебільшого коричневому шкіряному одязі. Серед них вирізнявся тридцяти з чимось річний чоловік із темним волоссям, заплетеним у пучок ззаду. Він був одягнений у чорне грубе пальто, тож Астрід подумки задалася питанням «як же йому не спекотно? Тут можна зваритися!»

Нарешті чоловік, Сілк, заговорив:

― Що ж, можу привітати тих, хто сюди доїхав. Тепер ваші шанси на смерть значно менші. Та я не сказав «нульові», ― змахнувши головою і прядкою волосся, що спадала на обличчя, він став крокувати туди-сюди. Астрід мимоволі озирнулася ― розбійники стояли по краях великої групи дітей. ― Зараз вас розділять на групи. Ті, хто залишиться тут, можете бути раді, ваша подорож на сьогодні завершена. І не лише на сьогодні, на все життя. Бо звідси ви нікуди не підете.

Астрід насупилася, уважно поглядаючи на дітей. Усі були вкрай пригнічені. Дехто брудний та побитий, дехто в сльозах… та всі на ногах, бо того, хто падав, били до напівсмерті і після того змушували стояти. 

― Але не печальтесь раніше часу, ― повів далі Сілк розслабеним тоном, що тільки й доводило: у цьому місці він ― хазяїн. ― Ви будете працювати, а за це отримувати їжу і час для відпочинку. Усі будуть спати п’ять годин на добу і їсти два рази за день. Вода для вас буде необмежена ― мені непотрібні підсмажені на сонці трупи. За добре виконану роботу ― більша порція їжі. За погано виконану роботу ― покарання. Питання є?

Усе це відбувалося так швидко, що Астрід не встигала все усвідомлювати. Коли запала суцільна тиша, хтось із старших дітей наважився запитати:

― А в чому полягає покарання?

Дехто із розбійників зареготав. Та Сілк залишався серйозним:

― Нехай для вас це буде мотивацією гарно працювати. Та, якщо вже хочете знати, я б сказав, 90% тих, кого я караю, до роботи більше не повертаються.

Хтось із менших наважився запитати:

― Вони повертаються додому?

І знову пронизливий регіт розбійників.

― Можна й так сказати ― по частинках!

Цього разу вже і на обличчі Сілка з’явилася противна усмішка:

― Покарання смертельно небезпечне і… ― він окинув очима всіх присутніх, діти в передніх рядах затремтіли від страху. ― З огляду на вас, можу сказати, що ніхто з вас з ним не справиться.

І знову тиша. Хтось із старших дітей наважився на чергове запитання:

― А що ж ми будемо робити?

На це питання відповіді Сілк не дав. Він на око відсіяв частину дітей і сказав розбійникам вести їх до іншого табору. Астрід озирнулася ― з усієї купи дітей залишилося не менше двадцяти. Міркін та Лендон все ще були поруч із нею. І тоді Сілк оголосив:

― Ви, шановні, будете працювати на ворожу армію. Будете робити обладунки, шити одяг і кувати зброю. Наша недосвідчена королева оголосила війну вашій країні. Та ні для кого не секрет, що ні вам, ні нам нічим воювати. Тож тепер можете вважати себе офіційно працевлаштованими ― в обладунках, зроблених вами, наші воїни убиватимуть ваших! ― і, зареготавши, завів усіх у будинок, що виявився великим заводом, де уже працювало чимало дітей.

Невдовзі стало зрозуміло, чому Сілк викрадав саме дітей. Вони були спритнішими, сильнішими та витривалішими. Дитячий організм мав великі компенсаторні здібності й виснажувався значно повільніше за дорослий. Достатня кількість води та дворазове харчування дозволяло дітям невпинно продовжувати роботу навіть у таких пекельних умовах.

Астрід навіть не встигла отямитися, як уже стояла на своєму новому робочому місці. Невеликий стіл, під ногами урна для сміття, а на столі ємність із купою кольчужного матеріалу. По обидва боки від неї ― робочі місця Міркіна та Лендона. Перший має зшивати все докупи, Лендон же попід стіною кує щити.

Коли їх привели, на фабриці кипіла робота. Усі діти виглядали вкрай вимученими, тож на новоприбулих майже ніхто не звернув уваги. Помічники Сілка швидко пояснили Астрід та хлопцям, що потрібно робити і перейшли до наступної групи дітей, що розмістилися попереду них. У кожного була своя робота, та разом із цим робота одного залежала від роботи іншого.