Глава 20. Лорд Бейвейр

На полігоні для тренування стрільби з лука неподалік від королівського палацу Медіаносу стояла сонячна погода. На небі не було жодної хмаринки ― ідеальна погода для того, щоб попрактикуватися у стрільбі.

Лорд Марден, високий блондин, одягнений у вишукану золотаву одежу, натягнув тятиву, уважно розраховуючи траєкторію польоту стріли до мішені, що знаходилася на відстані п’ятнадцяти метрів.

Софі, одягнена у зручну сукню бордового кольору, стояла поруч, мружачись від сонця. Вона уважно дивилася на лорда. Із луком у руках він був неймовірно харизматичним, проте, навіть у такій позі й повній зосередженості від нього відходила добре відчутна зверхність.

Софі знала Мардена все своє життя. Він був сином лорда, що правив фортецею на острові Раварин. По суті, цей клаптик землі в Мирному морі належав Медіаносу, проте давно вже здобув статус неабиякої автономії. Острів сам управляв торгівлею та внутрішніми фінансами, мав декілька своїх законів, проте правлячу верхівку обирали виключно із королівського палацу в Елесберті. Батько Мардена, лорд Каліас Бейвейр, був мудрим правителем, добрим другом короля Аластера. Однак ніхто не знав і не здогадувався, якими стануть його амбіції, коли короля буде звинувачено у жахливій зраді ― приховуванні своєї істинної звіриної сутності, що повністю суперечить усім законам Медіаносу.

Марден Бейвейр володів янгольською зовнішністю. Проникливі небесно-голубі очі й світле волосся разом із вишуканою королівською світлою шкірою створювали образ справжнього красеня. Та попри янгольську зовнішність, Марден Бейвейр був цілковитою протилежністю свого батька, мудрого й розсудливого лорда Каліаса Бейвейра.

Він був жорстоким, пихатим і дуже зухвалим. І якщо Софі можна було охарактеризувати як дещо самовпевнену принцесу із великою кількістю «хотілок», цей тип перевершував її у цьому всьому в декілька разів.

Ще будучи маленьким, він забажав у батька власний корабель. І коли той сказав йому, що він ще замалий, аби управляти судном, Марден вчинив таку істерику, що просто відмовився їсти. І коли слуги спробували нагодувати його, він схопив виделку й з усієї сили проштрикнув руку слуги декілька разів. Від цього сухожилля на його руці були розтрощені, і з тих пір слуга був змушений покинути роботу у зв’язку з неспроможністю більше виконувати свої професійні обов’язки.

Батьки нещасного слуги просили у лорда Бейвейра помилування та бодай якоїсь роботи для сина, адже самі не могли працювати в силу хвороби, і лорд був готовий піти на поступки, проте… Марден зіскочив зі свого дитячого трону й наказав слугам відправити того у хлів до свиней. Якщо він житиме там весь час, тоді й зможе залишитися на роботі. Ніхто й не смів заперечити. Адже це була єдина умова Мардена в обмін на відмову від корабля. Усі були налякані тим, що цей малий покидьок нашкодить іще кому-небудь, якщо не отримає свого, тож м’якодухий лорд Бейвейр погодився на умову. А Марден, лишній раз переконавшись у тому, що в цьому замку йому дозволено все, ріс тільки ще більш розбещеним.

Софі не любила свого батька. Проте саме Аластер був тим, чиє виховання не дозволило дівчинці вирости такою ж аморальною і жорстокою, як Марден Бейвейр. Так, вона була здатна на колючі зауваження, зверхні погляди та гіркі звинувачення в сторону оточуючих, однак ніколи не дозволила б собі когось поранити чи віддати наказ, що міг би приректи когось на довічне приниження. Вона була типовою принцесою із «хотілками», проте батько сформував у ній чіткі моральні принципи, через які дівчина не дозволяла собі переступати. Марден же був цілковито аморальним розбещеним дитям, усі «хотілки» якого завжди задовольнялися. І, звісно, прибувши із острова, де він був буквально богом, він зажадав стати ним і тут, у місті, де віднедавна звільнився трон короля. Він швидко отримав прихильність Маріетти на шлюб із її донькою Софі.

***

Марден Бейвейр вистрілив із лука. Стріла, пролетівши п'ятнадцять метрів, влучила у ціль ― сам центр мішені. Радість за постріл відобразилася на зверхньому обличчі Мардена кривою посмішкою, коли він повернувся до Софі, аби узяти з її рук скляну пляшку із водою. Трохи відпивши, лорд, однак, поставив на столик не лук, а пляшку, і простягнув його дівчині.

Софі здивувалася такому жесту. Та лорд недбало кинув, дивлячись на горизонт:

― Бачив, як ти мене очима поїдала. Хочеш стрельнути ― стріляй.

Коли лук опинився в руках дівчини, вона на мить розгубилась. А тоді провернула в руках, зайняла таку ж позицію, як займав Марден, й натягнула тятиву. Блондин навіть брови підняв, побачивши, що їй вдалося натягнути її, як слід. Звісно, Софі не була тендітною дівчинкою, ростом була вища за Релі й крупніша, проте хіба кожна дівчина без належного тренування натягне отак лук?

Та Софі прудко заклала стрілу й вистрілила, толком навіть не прицілюючись. Стріла розітнула повітря й за мить уп’ялася в ціль ― самісінький центр мішені.

Відверте здивування пробігло на обличчі лорда Бейвейра, проте коли Софі обернулася до нього, він спромігся лиш на грубе:

― Непогано. Але це не дівчача справа, ― і забрав лук з її рук, поклавши його на стіл. ― Невдовзі ти станеш моєю дружиною, і буде негоже займатися подібними справами. Тож вважай, що те, що ти зробила щойно, було твоїм першим і останнім разом.

Софі поникла. Їй неочікувано сильно сподобалося стріляти з лука (та й кому б не сподобалося, коли виявилося, що маєш реальний хист до цього?), проте реакція Мардена вбила її наповал.