Глава 18. Буркотун і принцеса

Незнайомець повернувся у сусідню камеру поруч із Релі рівно за сім днів. Його притягнули ті самі люди, чоловіки у шкіряному одязі, озброєні до зубів. Притягли і заштовхали в камеру ледь живого, після чого поспішно змилися, кинувши принцесі під ноги миску з їжею та скляну ємність із водою.

Релі прожогом кинулася до ґратів:

― Гей! Ти як???

― Жити буду.

Незнайомець лежав на спині й тримався за бік. З-під порваної сорочки текла кров. Він увесь був у синцях та дрібних порізах. Та коли спробував підвестися, тримаючись за грати між їхніми камерами, перед очима Релі постала жахлива картина ― на його спині не було живого місця.

Обличчя принцеси сповнилось тривогою. Вона підійшла ближче:

― Дуже болить?

Незнайомець застогнав, врешті відпускаючи бік і поглянув на неї із звично харизматичною усмішкою:

― Тепер, як ти спитала, то так. Болить пекельно.

Релі відчувала, що її серце стискається до неможливості. Поглянувши на їжу і питво, що їй принесли, вона підбігла до свого спального місця. Знайшла там найбільш чистий шматок своєї сукні, схопила воду і простягнула незнайомцеві.

Той лиш буркнув:

― Це що?

― Це тобі, буркотун, ― опустивши очі, зронила Релі. ― Перемотай відкриті рани, а то загноються.

Він поглянув на воду й шматок тканини. Досить таки великий шматок. А тоді показово підняв просочену кров’ю лляну сорочку, аби показати їй рану на боку. Принцеса тут же скривилася, а юнак заговорив так, мовби то була просто якась подряпина:

― Ну ось бачиш, принцесо, ця рана просто мізер. А от спина… болить страшно, а я ніяк не досягну, ― він навіть зробив спробу досягнути рукою до роздертої сорочки на спині. Рани виглядали так, мовби його дуже довго шмагали батогом.

Очі Релі так і вирячилися. Як же це, мабуть, нестерпно боляче! Ось чому він так кричав…

Клятий Король Скорпіонів!

Дівчина відчувала, що ненависть до цього типа переповнює усі можливі межі. Ох, як тільки вона звідси вибереться… кинджал Ірвін опиниться у його серці, вона вже про це подбає!

Та в цих думках вона, схоже, непогано так зависла, бо прозвучало невдоволене бурмотіння:

― Ей, принцесо-сміливице, ― він протягнув це таким харизматичним голосом, що Релі моментально прийшла до тями. ― Ти будеш мені допомагати, чи ні?

― Так-так! ― тут же скрикнула дівчина.

Він сів, повернувшись спиною до ґратів, що розділяли їхні камери, і зняв сорочку. Рани, що постали перед увагою Релі, були просто жахливі. Першою думкою її стало те, як він узагалі не знепритомнів? До того ж, якщо згадати кількість криків, що долинали до її вух протягом цих семи днів… його катували регулярно. Як він взагалі зумів вижити?!

Та дівчина взялася мовчки змочувати тканину плаття водою й акуратно обтирати засохлу кров біля країв рубаних ран. Поміж цим закусила губу ― спина його, до слова, була доволі таки привабливою.

І в ту ж мить, як вона про це подумала, він раптово заговорив, змусивши її підстрибнути на місці:

― До речі, принцесо… поки я був там і мене карали… я подумав… твій батько же перевертень, так? А що якщо і ти…?

Релі зависла у кількасекундному ступорі. А тоді продовжила справу:

― Я? Жодного повного місяця зі мною нічого не відбувалося, тож це вже навряд.

― М-м, ― протягнув незнайомець, а його спиною під її руками роздалася приємна вібрація. ― А якщо тебе також відпоювали тим… е-е…

― Ніхто мене не відпоював! ― скрикнула раптом Релі. ― І взагалі, сиди тихо, якщо хочеш, аби я продовжувала це робити!

― Я і сиджу тихо, Ваша Величносте, ― вичавив неймовірно чистим голосом незнайомець. Про себе ж грайливо посміхнувся. Добре, що вона не бачить його обличчя.

― І чого це ти заладив, Ваша Величносте та й Ваша Величносте? Невже не бачиш, де ми зараз? Який толк із цих ввічливостей, якщо я, будучи спадкоємицею трону, не можу витягти нас звідси?

― Ну… ― знову заворушився під її руками буркотун. ― Я тому й завів тему про перевертнів. Якби ти ним була… а, зрештою, за днів двадцять побачимо, споювали тебе, чи ні.

― Та не споював мене ніхто!

Релі опустила очі, на мить припинивши обробку ран. Він мовби відчув її замисленість:

― Тоді чого задумалася?

― Нічого я не задумалася.

― Що, хотіла б, аби це було правдою?

І знову тиша. І доторк прохолодного до розжареної ранами спини.

«І чого ж це він заладив… звідки узагалі стільки сил з такою то спиною? Подібні рани мали б страшенно боліти! І… що, як я дійсно була не проти зараз виявитися перевертнем?.. цьому однак усе одно не бувати, тож помріяти можна», ― прозвучало в голові принцеси.

― Тож це правда, ти хотіла б? ― і знову буркоче.

― Ну, щоб вибратися звідси і… ― вирішила зізнатися дівчина, намотуючи йому довкола спини шари тканини плаття.