Глава 17. Крихітний світ Софі де Вантелл

Лінда де Вантелл облаштувалася із внучкою та своєю свитою посеред лісу у наметах. Спати на землі було, м’яко кажучи, вкрай незручно опісля тринадцяти років сну у комфортному ліжечку в палаці. І, хоч Астрід була тією ще відчайдухою і шукачкою пригод, додому вона, все ж, завжди поверталася вчасно. Чудовим прикладом того, як не слід робити, стала для неї Релі. Коли спадкоємна принцеса вибиралася в місто і затримувалася там надовго, наступного разу батько відсилав за нею королівських гвардійців і не дозволяв покидати палац кілька днів.

Астрід же полюбляла лазити там, де її б бути не мало ― по лісу (о, вона знала його, як свої п’ять пальців), по узбережжю (іноді навіть забиралася на кораблі), а також нерідко виходила в море на човнику і діставалася найближчого безлюдного острова. Та головним правилом усіх її витівок було вчасно повертатися додому.

Таким чином дівчинці вдавалося залишатися непоміченою довгий час, поки, врешті-решт, до неї у покої не завітала бабуся й не розповіла про деталі її справжньої сутності. Дізнатись, що вона перевертень, для Астрід насправді не було шоком. Все своє життя вона відчувала, що якась не така, особливо це стосувалося днів, коли на небі була повня. Та тоді виявилося, що бабця таємно підмішувала їй у ранкові страви спеціальне зілля, що запобігало її перекиданню на вовка кожного місяця. Та тепер, коли Астрід уже була в більш-менш свідомому віці, бабуся вирішила, що це має бути виключно її вибір ― і далі сидіти на зіллі, чи дозволяти собі побігати лісами у вовчому обліку один раз на місяць. Скажімо так, випустити пар.

Звісно, Астрід знала, що її батько також перевертень і все своє життя приховує свою сутність, вживаючи те ж саме зілля. А ще, що людиною серед сестер де Вантелл є тільки Софі.

Із свята Миру Астрід зникла за кілька хвилин до того, як повний місяць мав бути в зеніті. Вона побігла в ліс, аби там перетворюватися, та коли почула поруч Релі, котра гукала Даріена, швиденько вихопила залізний кинджал, який завжди носила із собою, і боляче порізала собі руку. Перетворення було зупинено. Поки її рана кровоточила від заліза, вона не могла перекинутися на звіра… хоч сильно того й бажала, та в таких умовах стримувати його було набагато легше. Дівчинка кинулася вслід за принцесою і в кінці кінців опинилася тут, у палатці поряд із своєю бабусею, котра полюбляє пити зілля від перетворення і явно скептично ставиться до своєї сутності.

Та якщо Релі також сидить на зіллі (що саме стримувало сестру від перетворення Астрід не знала і питати не стала), Аластера, її батька, уже було викрито. А, отже, зараз до біса не час відсиджуватися в цьому триклятому лісі! Якщо вже Релі пережила цей місяць без перетворення, у неї є іще хоча б місяць і що б там не затіяв Король Скорпіонів, це може почекати.

Її ж батько чекати не буде. Вона повинна повернутися у палац, повинна допомогти йому зберегти владу. Не допустити, аби всім почала управляти Маріетта. Бо тоді вже… тоді нікому буде рятувати Релі!

Це все склалося у голові тринадцятирічної Астрід в один суцільний пазл ще в першій половині ночі у палатці в лісі.

Вона спала разом із своєю бабусею, тому втеча обіцяла бути нелегкою. Із розказаного Ліндою Астрід знала, що такі перевертні, як вони, вовки, володіють неабияк гострим слухом. Тож дівчинка якомога хутчіш зібрала речі й прожогом кинулася із палатки. Вона успішно осідлала одного із коней, поки бабуся лише починала розплющувати очі й усвідомлювати, що її внучка утекла.

Аби заплутати слід, Астрід спочатку метнулася до дороги, що вела із півночі на південь. Вона планувала створити видимість, що відправилася на поміч Релі, аби бабуся із свитою вирушила в цьому напрямку.

Аж ось настав час уже розвертатися, як…

В одну мить з-за дерев вискочила група озброєних до зубів розбійників!

Те, про що попереджала бабуся!

Астрід різко зупинила коня й зиркнула угору. Повний місяць от-от буде в зеніті. Їй потрібно лиш декілька хвилин, аби звільнити свого внутрішнього звіра… і тоді вже їм усім будуть непереливки!

А розбійники так і подивувалися:

― І чого ж це вона зависла? Ти поглянь, навіть не пробує утекти!

― Гей, мала!

― А ви чого застрягли??? Зараз же хапаймо її! По одягу видно ― багачка!

Та в ту ж мить сталося те, чого так чекала Астрід. Звірина сутність мовби ожила в ній, розлилася судинами, наповнюючи зсередини… дівчинка розкинула руки в сторони, на них моментально починали виростати кігті. Очі із темних зробилися яскраво-жовтими, а зіниці неприродно вузькими… до повного перетворення на вовка залишалося декілька секунд…

― Вона що, звір?!

― О, Всюдисущий, перевертень!!

― Хутчіш! Металеву стрілу!!

Кінь під Астрід заіржав. Злякавшись істоти, що з’явилась на його спині, він зібрався стати дибки. І в ту ж мить у плече Астрід, уже поросле сірою густою шерстю, влучила стріла.

Вона упала з коня й прокотилася по землі. Шерсть тут же почала зникати, разом із тим, як із рани потекла темно-червона кров… перетворення було зупинено! Ось як залізо діяло на перевертнів!

― Ха-ха-ха! Краще б утікала, шмаркачка!

― Хапайте її!!

І розбійники цілим табуном кинулися до пораненої відчайдухи…