Глава 16. У полоні з незнайомцем

Релі прийшла до тями від відчуття нестерпного холоду й вогкості. Розплющивши очі, второпала, що лежить у брудній камері розміром 3х3. Усвідомлення того, в яких умовах вона провела ніч, змусило принцесу різко зіпнутися на ноги й роззирнутися довкола. Камера була розташована в глибині якоїсь печери, проте у якійсь її частині за межами клітки була діра, і звідти денне світло потрапляло усередину.

Отже, уже день.

Який жах! Вона провела всю ніч в цій паршивій клітці, хоча мала б бути в палаці! Вона ж… залишила свого батька на поталу народу, вони ж…

Принцеса тут же кинулася до ґратів і, обхопивши їх руками, заволала:

― Е-ей! Є тут хто?! Хто б там не був, я… я вам заплачу! Будь-яку суму, яку тільки скажете!! У мене… у мене і справді дуже багато золота!

Та окрім тиші, нічого більше не долинуло до вух Релі. Зрештою, покричавши так іще декілька хвилин, вона безсило сповзла по ґратах і сіла в оточенні своєї пишної сукні. Тоді, раптом згадавши, що ще не пробувала вирватись силою, розвернулася, схопилася за ґрати і…

Звісно, нічого не сталося.

Та принцеса здаватися не збиралася. Вона знову зіп’ялася на ноги:

― Еге-гей!!! Та ви хоч знаєте, хто я?! Я Аврелія де Вантелл! Я майбутня королева Медіаносу! Як… як ти посмів мене викрадати, божевільний Король Скорпіонів?!!

І, зі злості вдаривши ногою по ґратах, принцеса второпала, що взагалі-то була босою і це було дуже боляче.

― Ай-ай-яй… ― Релі знову сіла в багнюку, аби розтерти пальцями брудну уражену ступню. Боліло страшенно, чорт би їх побрав, ті ґрати!

І хто б знав, що в ту ж мить із темряви сусідньої клітки долине глибокий юнацький голос:

― І що ж ти розкричалася, га, принцесо-сміливице?

Релі тут же скочила на ноги. Роззирнулася… нічого не видно.

― А? Хто тут?

Справа почувся рух. Хтось підвівся й підійшов до ґратів. Принцеса побачила неймовірно вродливого чорнявого юнака, одягненого у брудну лляну сорочку й поношені штани. Шкіру він мав смуглу, очі світлі, а тіло в міру підтягнуте. Словом, юнак не більше двадцяти років. В принципі, не особливо то й старший від неї, за кілька днів дев’ятнадцятирічної.

Голос його, однак, звучав, наче шовк:

― Ну привіт, нова бранко.

Принцеса здивовано розглядала незнайомця за ґратами. Красивий. І геть не такий владний і жорстокий, як Король Скорпіонів!

Навіть не второпавши, що склала руки на грудях, Релі випалила непохитно, цілковито в дусі молодої принцеси:

― Що ти сказав? «Нова бранко»? І скільки ще принцес викрадав Король Скорпіонів?!

Незнайомець сперся руками на грати. Очі принцеси ковзнули по його ідеальних довгих пальцях. На диво чисті руки, як для такої місцини.

― Ну… принцес насправді ніскільки. Можеш вважати, що ти особлива, ― блиснув він очима й подарував принцесі харизматичну усмішку.

Релі якусь мить пильно вдивлялася в його обличчя. Мовби… мовби намагалась у ньому щось розгледіти. Схожість… з кимось.

Та, зрештою, так і не знайшовши, до чого докопатись, вона повернулася в центр своєї клітки й всілася на землю із протяжливим:

― О. Лайно.

Незнайомець тут же зацокотів язиком:

― Ц-ц-ц. Не варто особі королівської крові ось так от необачно висловлюватися.

Релі мовби спеціально вигукнула ще раз:

― Лайно! Лайно, лайно, лайно! ― щойно вона опустила руки, вони тут же сховалися в оточенні пишного плаття. ― Я не можу зараз тут бути!

― О, ― відказав на це незнайомець. ― Ще такого не чув. Ти певне, хотіла сказати «не хочу», а не «не можу».

Та принцеса витріщилася на юнака:

― Ні, я справді не можу! У моєму королівстві… у моєму королівстві от-от розпочнеться війна!

Незнайомець нахилив голову вбік й із щирою цікавістю зронив:

― Війна? Розкажи мені.

― ???

Побачивши ошелешене обличчя Релі, незнайомець зітхнув, розводячи руками:

― Ми усе одно тут застрягли. Просидиш в тиші кілька днів, як я, почнеш божеволіти.

Релі знову здійнялася на ноги. Він говорив так спокійно, чисто і виважено, що узагалі не скидалося на те, що він просидів тут надто довго.

― А скільки ти тут сидиш? ― запитала з підозрою, уважно вивчаючи незнайомця очима.

― Достатньо довго, щоб забути про відлік часу.

Релі зосередилася на стіні камери позаду нього. Тепер, коли її очі звикли до темряви, вона зуміла розгледіти там чимало вирізаних на стінах паличок, що означали дні. Підвівши очі вбік, тоді ще в сторону, вона усвідомила, що груп із закресленими паличками на стінах більше, ніж здавалось.

― Ну, гаразд, ― зрештою згодилась принцеса й розповіла йому про все, що відбулось на святі Миру. А опісля, не змігши зупинитись, взялася відповідати на всі його питання про її походження. Про сім’ю, про мачуху і сестер-злючок, про батька, що виявився перевертнем…