Глава 14. Пастка

― Даріене! Даріене! ― Релі бігла темним нічним лісом, однією рукою притримуючи пишний поділ світло-голубого плаття, іншою освітлюючи собі шлях ліхтарем, який похапцем вихопила у когось зі слуг, коли вибиралася з палацу. ― Даріене, прошу тебе, відізвись!!

Врешті-решт принцеса зупинилася, аби озирнутися й зорієнтуватися, де знаходиться. Хоч ліс і був величезним, якусь його частину вона знала добре, адже гуляла тут із самого дитинства спочатку із слугами, а невдовзі й сама.

Бігти у кришталевих черевичках було вкрай незручно, тож принцеса припідняла поділ плаття, аби поглянути на свої червоні від мозолів ноги. Боляче… та вона повинна продовжити шлях. Лише вона може зупинити королівських мисливців.

І навіть якщо вона не знайде хлопця, вона зможе розігнати їх.

― Негайно повертайтеся!! Я, Аврелія де Вантелл, наказую вам негайно покинути цей ліс та припинити полювання!

Прокричавши це, принцеса причаїлася. Сподівалася почути хоча б якийсь рух. Та якусь хвилину в лісі стояла суцільна тиша. А тоді десь вдалині пролунав вовчий вий. Релі рвучко поглянула вдаль. Шурхоту чути не було. Схоже, вона все ще надто далеко…

Уже зібралася знову зрушити з місця й рвонути вглиб лісу, як позаду різко почувся шурхіт. Зашелестіли кущі, і на світло ліхтаря Релі вийшла група чоловіків.

Принцеса моментально второпала, що жоден із них насправді не являється королівських мисливцем.

Усі вони були одягнені у чорний шкіряний одяг й були озброєні до зубів. Обличчя мали смуглі, зовсім нехарактерні для жителів Медіаносу.

― Ви… ― зронила принцеса, освітлюючи їхні обличчя здалеку.

― Ми, принцесо, геть не ті, кого ти шукаєш. Проте… ― заговорив один.

Інший завершив за нього, позираючи кудись позаду принцеси:

― Проте ми ті, хто шукає тебе.

Релі рвучко озирнулася. Позаду неї стояла група таких же чоловіків.

― Що відбува… ― насупилась вона, проте в наступну мить із темряви лісу показався той, кого вона аж ніяк не очікувала побачити.

То був Король Скорпіонів. Чоловік неймовірної вроди із хвилястим чорним волоссям, зібраним у низький пучок ззаду на шиї. Одягнений у все шкіряне й чорне, він майже повністю зливався із темрявою лісу.

Принцеса позадкувала. Та тут же опинилася в руках його людей.

― Не варто утікати, Ваша Величносте, ― зронив Король Скорпіонів, дивлячись на неї якимось геть нехарактерним для себе поглядом. Релі швидко помітила, що в його очах не було блиску і він мовби… робив те, чого не бажав.

Релі спробувала смикнутися ― охоронці Короля Скорпіонів були занадто сильними. Вирватися було неможливо. Важко задихавши й зціпивши зуби, вона прокричала:

― Відпустіть мене! Відпу…

Та зненацька Веймонд проказав:

― Тягніть його сюди.

Він на мить озирнувся до своєї свити, а тоді двоє крупних чоловіків, також у всьому чорному, витягли на світло ліхтарів чиєсь тіло.

Обличчя Релі тут же вкрила пелена жаху.

То був Даріен.

Абсолютно голий, завернутий у якесь шмаття.

Із кривавою дірою в грудях…

Принцеса моментально впала в істерику:

― Що… що ви зробили… що ви зробили???!!! Даріен… ні… ― із очей принцеси тут же линули сльози…

Вона кричала, пручалася з усіх сил, та було достатньо всього двох чоловіків із свити Короля Скорпіонів, аби втримати її на місці.

Веймонд якусь мить стояв, дивлячись на труп Даріена. А тоді мало-помалу наблизився до Релі, окинув її дивно багатозначним поглядом й зронив відчужено:

― Його усе одно убили б королівські мисливці. Я всього лиш пришвидшив справу, ― і, знизивши плечима, зробив крок назад.

Обличчя Релі сповнилось відчаєм:

― Що?! Це… це був ти?! ― їй не було потрібне підтвердження. Вирвавшись уперед настільки, наскільки дозволяло її положення, вона заверещала: ― Це ти! Ти! Жалюгідний виродок!!! ― і хтозна-як, проте їй вдалося вирватися й накинутися просто на Веймонда.

Міцно вхопивши його за одяг, вона заволала:

― Ти божевільний!!! Просто псих!! Я… ― в одну мить дівчина замахнулась рукою, аби відвісити йому дзвінкого ляпаса.

Та Веймонд з легкістю перехопив її руку ще на півшляху. Він схопив її міцно, проте не засильно. Повів очима, глянув геть спустошено, проте голосом твердим, впевненим:

― Треба ж, цей хлопець був тобі і справді дорогий… ти покинула у палаці свого татуся, новина про якого стала справжньою сенсацією… і сестер, і мачуху… і всіх людей, тільки почувши про нього…

Релі важко дихала. Вона не могла дивитися на цього хлопця без ненависті. Вона хотіла убити його прямо тут. Прямо зараз! За те, що він зробив із її другом!

― Ти убив його…

Враз Веймонд опустив її руку і недбало кинув, зберігаючи зоровий контакт:

― Я збрехав. Це був не я. Ми знайшли його в лісі вже мертвим, і я вирішив скористатись ним, щоб тебе виманити.